65. Відносини України з державами азійсько-тихоокеанського регіону.

 

Країни Азії

Україна встановила постійні зв'язки майже з десятком азіатських країн, зазвичай — найбільших. Ісламська Республіка Іран визнала незалежність України 25 грудня 1991р., дипломатичні відносини між країнами встановлено 22 січня 1992 р.За час, що минув, відбулася низка двосторонніх офіційних візитів на найвищому та високому державних рівнях, зокрема візит Прези­дента України (25-26 квітня 1992).

У перебігу останнього візиту в Київ міністра закордонних справ Ірану в червні 1997 р. підписано Протокол про основні принципи двостороннього взаємовигідного співробітництва між Україною й Ісламською Республікою Іран, в якому визначається, що сторони досягли рівня взаємовигідного рівно­правного партнерства.

Активна співпраця між Україною й Іраном відбувається в рамках міжна­родних організацій, зокрема в ООН. Іран надає сприяння Україні у встанов­ленні плідних контактів та налагодженні співробітництва з низкою впливових регіональних організацій (Організація Економічного Співробітництва, Орга­нізація Ісламська Конференція).

Досягнуто також домовленості про започаткувавші тристороннього спів­робітництва між Україною, Іраном і Туркменистаном у галузі газопостачання за формулою — поставки туркменського газу в Україну в обмін на експорт ук­раїнської продукції та послуг до Ірану, який компенсуватиме заборгованість за поставлений в Україну туркменський газ. Для координації спільних заходів у напрямку реалізації на практиці досягнутих домовленостей створено спільний Міжурядовий українсько-ірансько-туркменський комітет з питань торговель­но-економічного співробітництва. Динаміка сучасного українсько-іранського науково-технічного співробітництва характеризується розширенням сфер та обсягів двосторонньої співпраці. Вживаються відповідні заходи щодо просу­вання вітчизняних технологій і продукції на місткий і вигідний для нашої дер­жави іранський ринок товарів та послуг.

Договірно-правова база українсько-іранських відносин — одна з найрозви­неніших, як порівняти з іншими країнами Близького та Середнього Сходу. Вона складається з 64 документів, що охоплюють політичну, торговельно-еко­номічну, науково-технічну та гуманітарну сфери співробітництва. Основопо­ложним документом двосторонніх відносин є Декларація про принципи дружнього співробітництва між Україною й Ісламською Республікою Іран, підписана президентами двох держав у Тегерані 26 квітня 1992 р.

 

Республіка Індія визнала державну незалежність України 26 грудня 1991 р. 17 січня 1992 р. в Києві було підписано Протокол про встановлення диплома­тичних відносин між Україною й Індією та Протокол про встановлення кон­сульських відносин між нашими країнами.

Від травня 1992 р. в Києві діє посольство Республіки Індія.

У 1993 р. розпочало діяльність посольство України в Індії зі статусом регіо­нального — з поширенням повноважень посла України на Королівство Непал, Народну Республіку Бангладеш та Демократичну Соціалістичну Республіку Шрі-Ланка за сумісництвом.

Правові основи українсько-індійської взаємодії закладені у підписаному 1992 р. Договорі про дружбу та співробітництво між Україною й Індією.

Договірно-правова база українсько-індійських відносин на початок 2001 р. складалася з 18 документів у політичній, торговельно-економічній, науково-технічній та культурній сферах.

Індія традиційно була одним із найбільших імпортерів з України не тільки сировини та енергоємної продукції, а й обладнання, турбін, підшипників, підйомно-транспортних машин та механізмів, хімічних речовин неорганічно­го походження, військової та сільськогосподарської техніки, запчастин.

Сучасний стан торговельно-економічного співробітництва поки що не від­повідає потенційним можливостям обох країн, але постійний політичний діа­лог свідчить про конструктивну налаштованість на взаємовигідну співпрацю.

Від часу встановлення дипломатичних відносин між Україною й Індією, окрім візитів президентів двох країн (25-29 березня 1992 р. відбувся офіційний візит в Індію Президента України Л.Кравчука, а 13-16 липня 1993 — візит в Україну Президента Республіки Індія Ш.Д.Шарми), відбулося кілька візитів чільних представників влади, що визначили основні напрямки державних взаємин.

Серед найважливіших можна відзначити:

14-17 жовтня 1992 р. — візит в Україну міністра оборони Індії Ш.Павара;

квітень 1994 р. — візит в Індію делегації українських науковців на чолі з президентом НАН України Б.Патоном;

18-21 квітня 1994 р. — офіційний візит в Індію міністра закордонних справ України А.3ленка;

4-8 квітня 1997 р. — участь міністра закордонних справ України Г.Удовенка у XII Конференції держав-членів Руху Неприєднання в Делі;

22-26 листопада 1999 р. — візит в Індію голови Національного банку Ук­
раїни В.Ющенка.

У березні 2000 р. створено українсько-індійський Комітет з науково-тех­нічного співробітництва. Під час останнього засідання цього Комітету в Києві у травні 2000 р. було підписано міжурядову Програму співробітництва між Ук­раїною й Індією в галузі науки та технології на 2000-2003 рр.

В Індії у різний час перебували українські делегації Національного косміч­ного агентства, Міністерства фінансів, Міністерства енерґетики, Міністерства промисловості, Укрексімбанку, ДК "Укрспецекспорт" та інші, які налагоджу­вали зв'язки для подальшої спільної діяльності.

Окрім того, підтримується діалог і на рівні вищих посадових осіб України й Індії.

У вересні 1997 р. у Нью-Йорку під час роботи 52-ї сесії ҐА ООН відбулася зустріч Президента України Л.Кучми з Прем'єр-міністром Індії І.К.Ґуджралом.

У вересні 1997 р. голова 52-ї сесії ҐА ООН, міністр закордонних справ Ук­раїни Г.Удовенко мав зустріч з державним міністром закордонних справ Індії К.Сінхою в Нью-Йорку.

У вересні 1999 р. в перебігу роботи 54-ї сесії ҐА ООН у Нью-Йорку відбу­лася зустріч міністра закордонних справ України Б.Тарасюка з керівниками зовнішньополітичного відомства Індії Д.Сінгхом.

Розвиваються й міжпарламентські контакти України та Індії. У квітні 1999 р. у Верховній Раді створено депутатську ґрупу з міжпарламентських зв'язків з Індією.

У березні 2000 р. пройшло установче засідання Спільної українсько-індій-ської ділової ради.

17-18 квітня 2000 р. у Нью-Делі відбувся черговий (другий) раунд політич­них консультацій між зовнішньополітичними відомствами України й Індії на рівні заступників міністрів.

Сторони визначили основні напрямки подальшого вдосконалення двосто­ронніх відносин: запровадження сталого політичного діалогу на високому та найвищому рівнях; активізація торговельно-економічного співробітництва; розширення договірно-правової бази відносин; налагодження міжпарла­ментських контактів; розвиток співробітництва в міжнародних організаціях.

Відносини України з Індією в політичній площині характеризуються близькістю або збігом позицій у питаннях всеохопного ядерного роззброєння, реформування ООН, боротьби з міжнародним тероризмом, розв'язання "кашмірської" проблеми.

Взаємини двох країн поглиблюються, відкриваючи щораз нові перспекти­ви розвитку.

 

Ісламська Республіка Пакистан визнала незалежність України 31 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлено 16 березня 1992 р.

У липні 1994 р. Україну з офіційним візитом відвідав міністр закордонних справ Ісламської Республіки Пакистан Сардар Ассефа Ахмад Алі. Під час його зустрічей з керівництвом України висловлювалися взаємні наміри щодо роз­витку двостороннього співробітництва, визначено його можливі напрямки. Крім того, пакистанська сторона погодилась надавати сприяння Уряду Украї­ни у з'ясуванні, пошуку та поверненні на Батьківщину колишніх радянських військовослужбовців — громадян України, які потрапили в полон або зникли безвісти під час бойових дій в Афґаністані.

Велике значення для подальшої розбудови українсько-пакистанських відносин мала зустріч Президента України Л.Кучми з Прем'єр-міністром ІРП М.Н.Шаріфом у перебігу роботи 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку (вересень 1997). Головою Української держави та керівником паки­станського уряду було зроблено ґрунтовний аналіз сучасного стану й розгля­нуто напрямки розвитку співпраці між двома країнами на майбутнє.

Перспективною між нашими країнами може бути співпраця у військово-технічній сфері.

Ділові кола Пакистану виявляють значний інтерес до взаємовигідного співробітництва між двома державами в різних галузях, але сучасний рівень українсько-пакистанського співробітництва поки що не може задовольнити жодну зі сторін.

Для України, яка провадить збалансовану політику, орієнтовану на євроат­лантичний простір та Росію, актуальним є пошук "третьої точки опори" в процесі утвердження її національного суверенітету та територіальної ціліснос­ті. Саме таку роль може відігравати Китай.

 

Китайська Народна Республіка визнала незалежність України 27 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлено 4 січня 1992 р.

На сучасному етапі характерною рисою українсько-китайських відносин у політичній сфері є високий рівень взаєморозуміння та довіри, брак політич­них розбіжностей, тотожність або близькість підходів до розв'язання важли­вих міжнародних проблем.

Про високий рівень розвитку українсько-китайських відносин свідчить те, що 1992-1998 рр. відбувся повний цикл візитів вищих керівників України й КНР.

Важливою подією в українсько-китайських взаєминах став перший офі­ційний візит Президента України Л.Кравчука в Китайську Народну Республі­ку 29 жовтня-3 листопада 1992 р.

Якісно новий етап двосторонніх відносин започаткував перший офіційний візит Іолови КНР Цзян Цземіня в Україну 6-8 вересня 1994 р. Конструктивни­ми були зустрічі й переговори Президента України Л. Кучми з Головою КНР Цзян Цземінем. Сторони дали позитивну оцінку досягнутому прогресу в дво­сторонніх відносинах і визначили конкретні напрямки подальшої співпраці двох держав.

Плідним був обмін офіційними візитами Прем'єра Державної Ради КНР в Україну (22-25 червня 1995) та Прем'єр-міністра України в КНР (21-25 грудня 1997).

За роки після встановлення дипломатичних відносин між Україною й Ки­тайською Народною Республікою стабільного характеру набули зв'язки між вищими законодавчими органами двох країн.

Визначальними для розбудови договірно-правової бази українсько-китай­ських відносин є Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відно­син між Україною й КНР, Спільні українсько-китайські комюніке, Спільна (Київська) Декларація між Україною й КНР, а також Спільна (Пекінська) Декларація про розвиток і поглиблення відносин дружби та співробітництва між Україною й КНР, яка фактично виконує міжнародно-правову функцію міждержавного політичного договору. В цих документах закладено основні принципи двосторонніх відносин у політичній, економічній та гуманітарній сферах.

Існують великі потенційні можливості для науково-технічного співробіт­ництва між двома країнами, беручи до уваги як наші власні досягнення, що можуть цікавити китайську сторону (зокрема, у галузі електрозварювання, надтвердих матеріалів, металургії, авіа- та космічних технологій, технологій АПК, медицини тощо), так і помітні успіхи КНР у галузях комп'ютеризації, електронної та електротехнічної промисловості.

На порядку денному стоїть питання залучення українських інвестицій у вигляді технологій та ноу-хау до КНР, створення спільних підприємств, акціонерних товариств, змішаних компаній за участю України, де могли б та­кож працювати українські спеціалісти й менеджери.

Враховуючи значну політичну вагу Китайської Народної Республіки у світі, зокрема в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, можна стверджувати, що подальший розвиток двосторонніх відносин України й Китаю сприятиме за­безпеченню суверенітету, територіальної цілісності та безпеки України, зміцненню її міжнародного авторитету, забезпеченню наших національних, зокрема економічних, інтересів.

До перспективних азіатських партнерів України належить Соціалістична Республіка В'єтнам (СРВ). Розбудова повномасштабного співробітництва з В'єтнамом становить один із пріоритетних напрямків української зовнішньої політики в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й відповідає стратегічним на­ціональним інтересам обох держав.

В'єтнам визнав незалежність України 27 грудня 1991 р., а 23 січня 1992 було встановлено дипломатичні відносини між нашими державами.

Політичний діалог між країнами розпочався на рівні міністрів закордонних справ: відбувався як обмін офіційними візитами, так і зустрічі під час участі керівників зовнішньополітичних відомств у міжнародних форумах.

1996 р. В'єтнам із державним візитом відвідав Президент України Л.Кучма. У перебігу цього візиту було укладено Договір про принципи відносин та співробітництва між Україною й Соціалістичною Республікою В'єтнам та підписано низку двосторонніх документів.

Сторони визначили напрямки можливого співробітництва, зумовленого взаємною зацікавленістю України й СРВ. Багаторічний позитивний досвід двостороннього співробітництва ще за часів, коли Україна входила до складу СРСР, наявність у В'єтнамі десятків об'єктів, збудованих за участю ук­раїнських спеціалістів та взаємодоповнюваність економік України й СРВ, близькість наших технічних стандартів і, відповідно, технологічна пристосо­ваність в'єтнамського ринку до споживання українських товарів, технологій і послуг, а також низка інших факторів стали солідною основою для розбудови подальшої співпраці в економічній сфері.

Існують значні можливості та резерви розвитку активного двостороннього співробітництва в галузі електроенергетики, видобутку нафти та газу, в хімічній та медичній промисловості, сільському господарстві. Значний інте­рес для в'єтнамської сторони становить устаткування для видобутку нафти та обладнання для ГЕС, спільне розроблення проектів та будівництво енергооб'єктів, вантажні автомобілі, судна, будівельні матеріали, мінеральні добрива. Україна могла б також запропонувати свої послуги у морських пере­везеннях вантажів із В'єтнаму до країн Східної та Центральної Європи. Зі сво­го боку, В'єтнам пропонує поставки натурального каучуку, кави, чаю, тексти­лю.

 

Республіка Корея визнала незалежність України ЗО грудня 1991 р. Диплома­тичні відносини встановлено 10 лютого 1992 р. Від 3 листопада 1992 р. в Києві діє посольство Республіки Корея в Україні. Посольство України в Сеулі розпо­чало свою діяльність у жовтні 1997 р.

Розбудова взаємовигідного різнопланового співробітництва України з Рес­публікою Корея перебуває серед пріоритетів зовнішньої політики нашої дер­жави в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Сприятливим для обох країн є збіг їхніх позицій стосовно ядерного роззброєння, що закладає міцні підвалини для тісної взаємодії на міжнародній арені. Дві країни майже одночасно визна­чили своє негативне ставлення до ядерної зброї, висловили готовність узяти активну участь у зусиллях міжнародного співтовариства щодо її повного зни­щення й зобов'язалися використовувати ядерну енергію лише в мирних цілях.

Перші контакти з Південною Кореєю Україна мала ще до проголошення незалежності та прийняття Республіки Корея до ООН.

У липні 1992 р. Україну з офіційним візитом відвідав міністр закордонних справ РК Лі Сан Ок. У перебігу візиту було, зокрема, підписано Угоду про на­уково-технічне співробітництво.

Від 27 по ЗО березня відбувався візит у Корею Голови Верховної Ради Ук­раїни О.Мороза.

У середині листопада 1995 р. Київ відвідала представницька делегація південнокорейських науковців, які сформулювали рекомендації Урядові РК щодо перспектив науково-технічного співробітництва з Україною.

Від 29 листопада по 3 грудня 1995 р. Республіку Корею з офіційним візитом відвідав міністр закордонних справ України Г.Удовенко.

Подальшій активізації двосторонньої взаємодії сприяло проведення в Києві 18 вересня 1996 р. за ініціативою південнокорейської сторони першого раунду політичних консультацій між МЗС двох держав у рамках відповідного протоколу.

Визначальним етапом розвитку українсько-корейського співробітництва став державний візит Президента України Л.Кучми в Республіку Корея (15-18 грудня 1996).

Під час візиту було підписано Спільну декларацію про принципи відносин та співробітництва, низку інших двосторонніх документів.

На початку вересня 1998 р. в Україні перебувала представницька парла­ментська делегація Республіки Корея.

Від 8 по 10 листопада 2000 р. відбувся офіційний візит у Республіку Корея Голови Верховної Ради України І.Плюща. В обговоренні широкого кола пи­тань двосторонньої співпраці особливий наголос робився на важливості подальшого поглиблення українсько-корейських міжпарламентських кон­тактів, необхідності розширення економічного співробітництва між двома державами.

Триває взаємодія двох країн у рамках міжнародних форумів, зокрема ООН та її спеціалізованих установ.

Республіка Корея у лютому 1999 р. однією з перших країн висловила офіційну підтримку кандидатури України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на 2000-2001 рр.

Рік у рік поглиблюються й торговельно-економічні стосунки між двома країнами. В Україні вже функціонують спільні підприємства та представ­ництва кількох провідних південнокорейських фірм — Ел Джі, Самсунґ, Хюн-дай, Деу.

Корейська сторона виявляє значний інтерес до імпорту з України чавуну, сталі, мінеральних добрив, деяких типів морських суден тощо.

Поглиблення двосторонніх відносин між двома країнами відкриває значні перспективи для розвитку співпраці у таких галузях, як спільна розбудова бан­ківської справи в Україні; спільне впровадження у виробництво конкуренто­спроможних досягнень та розробок українських вчених і фахівців; туристичний бізнес; літако-, судно-, автомобіле-, верстатобудування; атомна енергетика; будівництво в Укра'ші готелів, торговельних центрів; аерокосмічні досліджен­ня; морські та авіаційні перевезення; переробна промисловість тощо.