61. Концепція стратегічного партнерства у ЗПУ. Зміст та еволюція.

Новітня історія розвитку української держави та її зовнішньої політики свідчить про те, що відносини стратегічного партнерства формувалися самою практикою зовнішньополітичної діяльності, без адекватної законодавчої і наукової бази. В цьому плані можна лише вітати прагнення наукових кіл розібратися в теорії стратегічног партнерства новітньої Укрвїни , оскільки його практика випереджає теорію. На сьогодні сформувалися та інституційно оформлені відносини стратегічного партнерства Укрвїни з п.ятьма державами світу: США, Польщею, Узбекистаном, Росією та Азербайджаном (порядок хронологічний). Багато це, чи мало? Якими є мотиви, засади й віддача від відносин стратегічного партнерства з цими державами? У відповідях на ці питання зацікавлені не лише науковці, а й практики.

Отже, оскільки відносини стратегічного партнерства формувалися зовнішньополітичною практикою без відповідної теоретичної бази, то вони не позбавлені суб'єктивізму й заполітизованості. Це, зокрема, відзначають у наукових колах. Дійсно, перераховані країни належать до різних географічних регіонів, мають значну різницю в потенціалі та впливі на міжнародні відносини, в деяких ключових питаннях мають подекуди діаметрально протилежні інтереси.

На сьогодні єдиним доктринальним документом, де згадується стратегічного партнерства, є Основні напрями зовнішньої політики Укрвїни (2 липня 1993р.). В цьому документі відзначається, що кожна прикордонна держава є стратегічного партнерства Укрвїни . Водночас, практична реалізація зовнішньополітичного курсу не підтверджує цього положення. Більше того, відносини з Росією і США, віднесені в Основних напрямах... до категорії особливого стратегічного партнерства , на практиці стали відносинами стратегічного партнерства. Не вписуються в критерії Основних напрямів... щодо стратегічного партнерства відносини з Азербайджаном і Узбекистаном.
Спробуємо дати відповідь на питання про основні мотиви та принципи відносин стратегічного партнерства.
По-перше, це наявність у партнерів подібних інтересів, а в ідеалі-їх збіг. На сьогодні можна говорити про інтерес з нашого боку до розвитку стосунків зі стратегічними партнерами в наступних сферах:

- безпеки (національної, міжнародної);

- економіки (торговельно-економічні, науково-технічні зв'язки, фінанси, технологія, енергетика, транспорт і т.ін.);

- культурно-гуманітарній (наявність історичних, культурних зв'язків, діаспори, інтенсивність контактів між людьми, неурядовими організаціями).

По-друге, ступінь збігу, поглядів і підходів до ключових питань європейської та світової політики, до регіональних і субрегіональних об'єднань (демократичні цінності, СНД, ЄС, НАТО).

По-третє, готовність до узгодження своїх інтересів з інтересами стратегічного партнера нера або до прийняття рішень на його підтримку на зовнішній арені, навіть якщо такі дії не є однозначно доцільними з погляду власної вигоди.

По-четверте, наявність спільних викликів і небезпек (організована злочинність, нелегальна міграція, контрабанда зброєю і наркотиками, агресивний сепаратизм, тероризм) та прагнення співпрацювати в їх подоланні.

По-п'яте, повага до прав осіб, що належать до національних меншин, співпраця в цій галузі.
По-шосте, наявність механізму реалізації відносин стратегічного партнерства (маємо розвинені механізми різного формату лише з трьома страт. партнерами . США, Польщею і Росією).
Таким чином, наведене вище свідчить про те, що відносини стратегічного партнерства розвиваються з різною мотивацією, з наголосом на різні групи інтересів і мають різні механізми реалізації.

Слід відзначити, що відносини стратегічного партнерства з кожним із наших партнерів розвиваються зі своїм наповненням і динамікою, мають свою специфіку та проблеми.

Отже, і заходи по наповненню конкретним змістом відносин стратегічного партнерства з кожним із партнерів мають відповідати цій специфіці. Так, у відносинах з Росією слід відійти від декларативності в розвитку відносин стратегічного партнерства та спроб нав'язати свої правила гри.

Стереотипи минулого, надмірна політизація, спроби домінувати заважають нормальному прагматичному розвиткові торговельно-економічних зв'язків. Слід поважати різні підходи один одного до питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Надмірна концентрація уваги на розбіжностях лише псує загальну атмосферу україно-російських відносин. Слід уникати політизації міжетнічних відносин і шукати прагматичних шляхів розв'язання існуючих проблем. Особливої уваги потребує наведення ладу у співпраці. Варто також повною мірою враховувати економічні чинники, які подекуди вступають у протиріччя з політичними деклараціями лідерів країн. Нарешті, мають бути задіяні на повну потужність механізми стратегічного партнерства. Без цих кроків поняття Укрвїни - російського стратегічного партнерства залишатиметься лише задекларованим.

Стратегічне партнерства зі США має досить розвинений механізм у формі Українсько-американської міждержавної комісії та її органів. Відносини стратегічного партнерства зі США набули значного змісту в усіх сферах. Водночас, слід більше уваги приділяти усуненню розбіжностей у підходах і практиці щодо здійснення реформ в Укрвїни та співпраці в міжнародних фінансових інституціях.

Особливої уваги до збереження здобутого й розвитку стратегічного партнерства в майбутньому вимагає нинішній його стан, зумовлений зміною адміністрації в Білому домі. Не останню роль у цьому відіграватиме готовність і здатність двох партнерів виконувати взяті на себе зобов`язання.

Досягнення історичного порозуміння і стратегічного партнерства з Республікою Польща має непересічне значення для обох народів і держав. Характерним для цих відносин є найвищий рівень збігу підходів і інтересів. Динамічно розвиваються політичні, економічні, культурні зв'язки, що доповнюються зв'язками по лінії органів місцевого самоврядування та неурядових організацій.
Значної уваги потребує зважений, толерантний підхід до вирішення складних і проблемних питань спільної історії.

Обидві сторони в цих підходах повинні демонструвати повагу до загальноєвропейських норм і цінностей. Потребує активізації діяльність Консультативного комітету Президентів Укрвїни та Республіки Польща.

У цьому партнерстві важливим чинником буде здатність обох країн залишатися обопільно корисними.

Розвиток стратегічного партнерства з Азербайджаном та Узбекистаном потребує значних зусиль, особливо, в плані створення відповідних механізмів. Специфікою цих відносин є належність Укрвїни та цих держав до форуму ГУУАМ. Особливої уваги потребує розвиток стосунків в енергетичній сфері, створення транспортних коридорів у рамках проектів ТRАСЕCА, INOGATE, допомога в розвитку сучасних економік і т.ін.

Обсяг даної статті не дозволяє більш детально зупинитися на заходах, що мають бути здійснені для наповнення стратегічного партнерства Укрвїни з іншими державами конкретним змістом. Це питання потребує окремої уваги. Можна лише вітати ініціативу Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова винести тему стратегічного партнерства на обговорення науковців і практиків, оскільки виграш буде очевидним для всіх.