15. Договори Вашингтонської конференції, її наслідки.

 

Для вирішення далекосхідних проблем було ухвалено скли­кати конференцію. Вона тривала у Вашингтоні з 12 лис­топада 1921 р. до 6 лютого 1922 р. У ній брали участь 9 держав - США, Англія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Португалія, Голандія, Китай. Радянська Росія, хоч і виз­навалася великою тихоокеанською державою, не була запрошена. Радянський уряд висловив 19 липня протест проти виключення його з конференції, але Вашингтон проігнорував протести Радянської Росії.

США боролися проти домінування Японії в Китаї, ви­магали для себе там «відкритих дверей» й рівних можли­востей. Світове співтовариство не могло не зважати на позицію США, що стали могутнім кредитором, якому по­над 20 країн світу заборгували 12 млрд. дол. Разом з іншими видами капіталовкладень економічна підтримка США європейським країнам становила 20 млрд. доларів.

На конференції США вдалося завдати тиску на Анг­лію й домогтися ліквідації її союзу з Японією, який був чинним ще від 1902 р. й підлягав продовженню у 1921 р, (до першої світової війни він був спрямований проти Росії й Німеччини, тепер - проти США).

Конференція 9 держав тривала з 12 листопада 1921р. до 6 лютого 1922р. Були присутні також представники британських домініонів та Індії, тому вважалося, що брали участь 14 держав. Фактично тексти договорів погоджувались за кулісами, всі основні питання вирішувала "Велика трійка" - Ч.Юз (США), А. Бальфур (Англ.), С.Като (Японія). Менше рахувалися із Францією і Італією.

Офіційний порядок денний містив 2 питання: 1) обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими засобами війни, 2)тихоокеанське та далекосхідне питання. Питання про англо-японський воєнний союз не стояло на порядку деному, але стало предметом політичної боротьби. В результаті США, Англія, Японія і Фр. домовилися поважати колоніальні володіння одна одної й взаємно гарантувати їх безпеку. Цю домовленість було втілено в кількох договорах.

Це було великою перемогою дипломатії США Вони зрівня­ли свій флот з найбільшою морською державою - Англією. Англія зберегла лідерство в надводному флоті. Японія здобула велику стратегічну перевагу. На Ти­хому океані заборонялося спорудження нових військо­во-морських баз на схід від 110 меридіана за винятком островів, що безпосередньо прилягають до узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Авст­ралії, Нової Зеландії, Гавайських островів.

Таким чином, США повинні були відмовитися від ук­ріплення островів у центральній та західній частинах Ти­хого океану. США й Англії заборонялося мати бази на відстані менш як 5 тис.км. від Японії. Договір підштовхнув великі держави згодом до нового бурхливого піднесення військово-морського будівництва.

«Договір дев'яти держав» (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Голандії, Португалії й Китаю), підписаний 6 лютого 1922 р., проголошував принцип пова­ги суверенітету, територіальної й адміністративної недоторканості Китаю, який був поділений на зони впливу іноземних держав. Він зобов'язував усіх учасників дотримуватися принципів «відкритих дверей» та «рівних можливостей» у торгівлі й розвитку промисловості на усій території Китаю. Формально провідні капіталістичні держа­ви відмовлялися від політики розподілу Китаю на «сфери впливу». Проте, він не скасовував системи нерівноправ­них угод цих країн з Китаєм. Договір був спрямований проти зазіхань Японії на монопольне панування в Китаї, яка погодилась на скасування "21 вимоги" і змушена була підписати угоду з Китаєм про повернення йому Шаньдуну в 6 місячний строк з викупом колишнього німецького майна за 66 млн франків золотом і виведенням японських військ. Договір означав створення єдиного фронту колоніальних держав на чолі з США щодо спільної експлуатації Китаю, політичну поразку Японії, Англії, посилення впливу США.

Договори, укладені на Вашингтонській конференції, доповнювали систему договорів, підписаних у 1919 -1920 рр. між країнами-переможницями та країнами, які програли світову війну.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнарод­них відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати супереч­ливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків:

·        по-перше, не розв'язала протиріччя між держава­ми-переможницями й державами, які зазнали поразки;

·        по-друге, не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

·        по-третє, не запобігла можливості виникнення ре­ваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів; Німеччина швидко почала переозброюватись, самі держави договору 5ти стали нарощувати темпи військово-морського будівництва.

·        по-четверте, викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започат­кувала основи національних конфліктів, узаконила колоніальну систему, водночас викликала національно-визвольну боротьбу.

·        по-п'яте, виключення із системи Радянської Росії знецінило договори, сама Росія не збиралася бути гарантом створеного Заходом суперечливого балансу сил на міжнародній арені.

·        по-шосте, невирішеність проблеми репарацій, не було єдності з цього питання (після мораторію Гувера в червні 1931р. припинилася виплата репарацій).

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою. Проіснувала до 30х років, становила своєрідну передишку перед новою світовою війною.