42. Типологія міжнародних конфліктів.

 

Жоден з міжнародних конфліктів не є точною копією іншо­го, а завжди характеризується притаманними тільки йому особливостями, як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу. Власне тому, будь-які типологізаційні схеми, очевидно, є доволі штучними, що однак зовсім не означає відсутності потреби в них. В.В.Мадісон та В.А.Шахов, у своїй праці "Політологія міжнародних відносин" пропонують у якості таких критеріїв: суб'єктність, сферу відносин між сторонами, масштабність.

Представлена у цій праці класифікація базується на таких поширених та апробованих критеріях, як: засоби, склад сторін що приймають участь в конфлікті, географічні масштаби, тривалість.

За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбррйні, оскільки власне використання чи не вико­ристання збройних сил в розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.

Збройні конфлікти, тобто війни є цілеспрямовано орган­ізованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання, максимально можливої шкоди та знищення військового і господарського потенціалу противника. Завдаю­чи великої руйнівної шкоди воєнні засоби в міжнародних відносинах є найбільш дієвим способом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави, що не одноразово призводило до вибуху війн.

Ініціювання війни виправдовується захистом своїх громадян, необхідністю припинення геноциду, боротьбою проти тоталітаризму, тощо.

У військовій науці війни класифікуються за критеріями:

- театрів воєнних дій (ТВД) на: сухопутні та морські;

- способу ведення воєнних дій на: позиційні та маневренні;

- залучених ресурсів на: обмежені та масові.

Досить оригінальну класифікацію, у праці "Війна та антивійна", пропонують американські дослідники Елвін та Хейді Тофлери. Вони визначають типи війн за їх відношенням до типів цивілізацій:

1. Війни першої хвилі відповідають сільськогосподарсь­ким суспільствам та характеризуються тим, що вони прова­дяться на примітивному технологічному рівні, в них прийма­ють участь іррегулярні підрозділи, їх масштаби та ресурси за­лучені з обох сторін є незначними.

2. Війни другої хвилі здійснюються промисловими сусп­ільствами та їм характерні досить високий технологічний рівень, участь в бойових операціях масових регулярних армій, значні ресурси та масштаби використані у воєнному конфлікті.

З. Війни третьої хвилі ведуться постіндустріальними (інформаційними) суспільствами, або принаймі перехідни­ми до них, що характеризуються надвисоким технологічним рівнем.

Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін не пов'язаними з застосуванням воєнної сили. Зрозуміло, що вони можуть бути попередніми стадіями воєн і розглядатися як форми загострення стосунків, але в сучасних міжнародних відносинах, доволі часто, вони виступають самостійно, наприклад у взаємовідносинах двох полюсів біполярної міжнародної системи. Серед незбройних конфліктів найчастіше визначають:

1. Дипломатичні, що виражаються у ворожих демаршах, як наприклад обмін нотами протесту, оголошення персонами нон-грата окремих дипломатичних працівників, розірвання дипломатичних стосунків між конфліктуючими сторонами.

2. Економічні, що проявляють себе перед усім у так званих "торгових війнах", які здійснюються за допомогою конфронтативно спрямованої митної політики, щодо імпорту товарів, капі­талів, послуг та інформації з протистоячих у ситуації конфлікту країн. Засобами таких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю з ворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і на треті країни, як це на початку XIX століття практикувала наполеоні­вська Франція щодо Великобританії, а в 60-70х роках США – щодо Куби.

3. Інформаційно-пропагандистські пов'язані з активним втручанням в інформаційне "поле" конфліктуючої сторони з метою порушення внутрішньої стабільності, розпалювання національної, соціальної чи релігійної ворожнечі, закликів до різних форм непокори владі. Приблизно таким чином, в часи "холодної війни" працювали радіостанції "Голос Америки", "Вільна Європа" чи закордонна редакція Московського радіо, найрізноманітніші періодичні друковані видання та телевізійні компанії США і СРСР. Сучасний постбіполярний світ, що харак­теризується вільною циркуляцією інформації, як в рамках інформаційних мереж СNN, ВВС, NВС, СВС та АВС, так і глоба­льної комп'ютерної мережі Інтернет є тим більше вразливим на використання інформації у так званих інформаційних та ідеологічних війнах, проти яких сучасні держави практично беззахисні. Кожна із сторін у такому конфлікті намагається за­хистити свій внутрішній інформаційний простір від проник­нення в нього небажаної інформації, разом з тим усіма засоба­ми намагаючись втручатись за допомогою інформаційних ме­реж у внутрішні справи противної сторони.

4. Культурні конфлікти визначаються конфронтативними заходами держав світу пов'язаними з повною або частковоюзабороною поширення у тій чи іншій країні літератури, му­зичної, кіно чи відеопродукції що походить зі сторони ворогу­ючої країни. Прикладом такого можуть бути заходи Франції спрямовані на обмеження поширення в країні так званої аме­риканської "масової" культури або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.

За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Локальними є конфліктами для яких характерне поширення:

- в прикордонних районах суміжних держав (як наприк­лад Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна);

- в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності (конфлікт між Великобританією та Аргенти­ною за Фолклендські (Мальвінські) острови);

- на невеликих територіях конфліктуючих сторін (арабо-ізраїльські війни 50-70х років).

Локальні конфлікти найбільш поширені в біполярних міжнародних системах, що випливає з охарактеризованого вище опосередкованого протиборства ініційованого глобальними наддержавами. Характерним прикладом такої прихованої бо­ротьби за перерозподіл сфер впливу між США та СРСР була ціла низка локальних конфліктів в часи "холодної" війни. Локальні конфлікти переважно відзначаються незначним обсягом ре­сурсів, що залучаються до боротьби та спорадичністю. Якщо такі конфлікти відбуваються в прикордонних районах держав то, як показує досвід, вони мають затяжний характер, але у всіх інших випадках проходять блискавично. Локальні конфлікти, за пев­них умов, мають тенденцію до розширення масштабів та пере­творення в більш небезпечні регіональні та глобальні.

Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та як правило, середньою тривалістю. Існує два найбільш пошире­них варіанти їх виникнення:

- вибух локального конфлікту призводить до поступо­вого втягнення третіх держав до нього, тим самим розширю­ючи не тільки склад учасників, але й його географічні межі та ресурсні масштаби. Прикладом такого конфлікту є Централь­ноамериканський 1970- 1980х років у який в той чи інший спосіб втягнулись всі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба;

- держави регіону задовго до виникнення конфлікту гру­пуються в протистоячі одна одній коаліції, які в момент вибу­ху кофлікту одразу вступають в боротьбу згідно наперед розроблених планів, як власне вибухнули обидві світові війни.

Глобальні конфлікти або світові війни охоплюють прак­тично весь світ, оскільки якщо не прямо то прйнаймі опосе­редковано зачіпають всі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку коли вони не приймають безпосередньої участі у воє­нних діях.Такі конфлікти характеризуються величезними те­риторіальними та ресурсними масштабами боротьби між про­тистоячими коаліціями. Вони, як правило, також є середньотривалими про що свідчить те, що І світова війна тривала 4 роки, ІІ – 6 років, що пояснюється міжрегіоніальним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські та океанічні ділянки су­марною площею декілька мільйонів кілометрів квадратних. Світові війни, як правило, виникають в мультиполярній міжна­родній системі і пов'язані, як було показано вище з дисбалан­сом могутності провідних держав світу та коаліцій котрі вони очолюють.

Міжнародні конфлікти, такого типу, практично завжди виникають шляхом ескалації від локального до глобального рівнів. Так І світова війна розвивалась від локального конфлі­кту між Австро-Угорщиною та Сербією, а - її від такого ж кон­флікту між Німеччиною та Польщею.

За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлі­кти досить таки чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.

Двосторонні конфліктні, як правило випливають 3 ­тери­торіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, власне тому такі вони переважно мають локальний, затяжний характер. В окремих випадках двосторонні конфлікти також можуть відбуватися на міжрегіональному рівні, як наприклад японо-американська "торгова війна" 70-80х років, або війна між Іспанією та США на початку XX століття.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний мас­штаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони та­кож можуть бути затяжними, як наприклад - Центральноамериканський, що пояснюється різним співвідношенням залу­чених ресурсів та масштабів території на якій відбувається конфлікт. Тут мається на увазі закономірність щодо того, що при великих географічних масштабах використання ресурсів в конфлікті не може бути швидким.

Коаліційні конфлікти, на відміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментним втягненням держав в протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії згідно так званого casus foederis, на основі по­передньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тої чи іншої держави, або протистоячої коаліції. Так задовго до І світової війни були створені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-російського договору - Антанта. Втягненню держав Європи у II світову війну передувало укладення Німеч­чиною та Італією, так званого, "Сталевого пакту" та надання англо-французьких гарантій Польщі і Румунії. Коаліційні кон­флікти в XX столітті, як правило, мали глобальний характер, відзначалися середньою (4-6 років) тривалістю та величезни­ми ресурсами, що залучалися до протиборства.

За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попе­редніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), середньотривалі та довготривалі (затяжні).

Короткотривалі або блискавичні конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ре­сурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно на двосторонній основі, а значно рідше-багатосторонній, як наприклад Суецький, де конфліктуючими сторонами були Великобританія, Франція та Ізраїль з одного боку і Арабська Республіка Єгипет – з іншого.

Середньотривалі конфлікти відбуваються на протязі близько 4-6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коалщшній основі та відзначаються величез­ними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX столітті такими міжнародними конфліктами стали обидві світові війни, які,суттєво змінили міжнародні відносини, ставши "ка­талізаторами" процесу трансформації міжнародної системи.

Довготривалі або затяжні конфлікти тривають на про­тязі від 6-7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіо­нальні так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються. Такого типу конф­ліктом є наприклад ірано-іракський, який тривав загалом близько 10 років. Однак, як виняток, можна назвати японо-американську торгову війну, яка маючи міжрегіональний ха­рактер, тривала майже двадцять років.