У 367р.
до н.е. слухачем "Академії" Платона стає сімнадцятирічний Аристотель – один із найвидатніших старогрецьких філософів. (384-322 рр. до
н.е.). Він прожив стадне і цікаве життя. Двадцять років пробув в
"Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Аристотель був
самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон
мені друг, але істина дорожча". Аристотель залишив після себе величезну
творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні,
економічні та мистецтвознавчі.
Дітищем
Аристотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим
у ряді його творів, які об'єднані під спільною назвою "Органон"
("Знаряддя"). Головною ж його філософською працею є
"Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Аристотеля слова
"метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить
систематизатор творів Аристотеля – Андронік
Родоський, який, опрацювавши рукописи Аристотеля, почергово укладає після
творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики",
тобто "метафізика".
Філософія
у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє
"першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще
філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не
природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, – наука
"найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше
Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети".
Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.
Однак
Бог – це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки
ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого,
оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля – спроба
розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне,
визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Аристотель – панлогіст.
У
Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У
"Метафізиці" Аристотель дає визначення основного закону буття.
подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що
одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб
одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому
розумінні.
Основні
засади вчення Аристотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого: 2)
причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність.
Аристотель
розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не
зводяться один до одного і не узагальнюються. Аристотель нараховує десять
категорій: сутність, якість, кількість, час. відношення, місце, стан. дія,
володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від
інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що
здатне до окремого, самостійного існування.
Аристотель
вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть
буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Аристотеля є
ототожнення її із суттю речі. У Аристотеля форма як суть буття речі – це той чи
інший вид певного роду. Саме видове – головне, вирішальне начало буття і
знання. Форма – не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить
сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які
надалі не розпадаються ні на які інші види. Види Аристотеля – це вічні і
незмінні сутності. Вони не створені Богом – форму ніхто не творить і не
виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі і, будучи внесеними в
матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку,
вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона
складається з активної форми і пасивної матерії – наступниці форми. При цьому
під матерією Аристотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину;
по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає.
Аристотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого
народити.
Матерія
у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два
співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми.
Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма – реалізація цього
потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.
Особливої
уваги заслуговує вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати
тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до
життя. Здійснення можливості життя природного тіла Аристотель називає душею.
Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології,
оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.
Через
вчення про душу Аристотель оригінальне говорить про пізнання. Нагадаємо, що за
Аристотелем третій вид душі – розумна Душа, яка притаманна людині і Богу. Вона
незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно,
щоб у що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає
загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто
переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми
буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального
із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як
пасивний, так і активний. А активний розум – це Бог. Таким чином, у Аристотеля
перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання.
Філософія
Аристотеля не завершує ні старогрецької, ні, тим більше, античної філософії.
Але вона завершує найбільш змістовний період в історії філософії, який часто
називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в
античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї
неможливе уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську
культуру.