Зародки філософського
мислення в Індії Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До
н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди – стародавні пам'ятники індійської
літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять
"саліхіти" – чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань,
що частково перемежаються прозою. Брахмани
– це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на
тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади
– завершальний етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм
характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану.
Принципи, закладені у Ведах,
Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм;
2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. При цьому слід зауважити, що буддизм і
джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як
свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.
Бріхаспаті, Вардхамана, Готама, Будда, Канада, Капіла,
Патан-джалі, Джайміні\ Бадарайана, що вважаються засновниками цих світоглядних систем,
залишили після себе Сутри (священне коротке керівництво до звичайного права,
законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських
обов'язків), у яких висталено суть їхніх вчень. І донині Сутри є предметом
коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб історичних умов.
Характерною особливістю
стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний
процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.
Аналіз перших, власне вже
філософських, систем даршан (дар-шан
– найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний
старогрецькому терміну "філософія"), можна, наприклад, подати через
такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя,
чарвака-локаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються
неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Ті даршани, які визнають
авторитет Вед (санкх'я, н'яя, вайшешика,
йога, міманса. веданта), називаються астіка.
А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються настіка (наприклад, чарвака-локаята).
Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з'ясування
питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного. Сутність
цього відношення (за йогою) у безперервному самовдосконаленні душі і тіла
шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через
безпосереднє бачення і переживання.
Світогляд у санкх "і базується на уяві, що в
світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і
пуруша ("Я", дух, свідомість). У філософському плані пракріті можна
розуміти як першопричину світу об'єктів. Пуруша у санкх'ї пасивна, але наділена
свідомістю, що становить її сутність. Санкх'я вважає, що Всесвіт виник завдяки
впливу пуруші на пракріті. Санкх'я як філософська школа має свою систему
категорій. Ці категорії є начало існування (наприклад, зір, слух, смак, розум,
душа, дух і т.д.). І, звичайно ж, до складу категорій входять пракріті і
пуруша.
Особливістю староіндійської
філософської школи міманса є те, що
вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні
цього світу.
Міманса, виступаючи
суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею
нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або
ідеальності його. Міманса вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не
має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати
і гинути. Визнаючи багатоманітність світу, міманса зводить її до декількох
категорій, зокрема до такої, як субстанція. Субстанція (у розумінні міманси) –
це основа всіх якостей, що існує у дев'яти модифікаціях: земля, вода, повітря,
вогонь, ефір, душа (Атман), розум, час і простір.
У вирішенні проблеми
пізнання міманса стоїть на позиціях сенсуалізму.
На особливу увагу заслуговує
вчення міманси щодо зв'язку мови і мислення, слова і його значення. Міманса
розрізняє вічні, незмінні звукові субстрати, слова і їх конкретні фонетичні
вирази, здатні модифікуватись і змінюватись під впливом людини.
Стародавня індійська
філософська школа веданта яскраво
представляє об'єктивно-ідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у
вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога),
який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з
Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність
буття, свідомості і раю. Реальний світ – це сам Брахман у своєму емпіричному
прояві.
У більш пізньому своєму
прояві веданта визнає за тілом і душею реальність їх існування.
Філософська школа
Стародавньої Індії вайшешика
характеризується насамперед тим, що вона найбільш тісно (на відміну від усіх
інших староіндійських філософських систем) пов'язана з природни- чо-науковими
уявленнями тодішнього суспільства. Школа вайшеши-ка займалась подальшою
розробкою таких традиційних ідей філософії Стародавньої Індії: 1) розуміння
світу як поєднання фізичних елементів –
землі, води. світла, повітря і т.д.; 2) уявлення, що всі предмети і явища
дійсності (включно із свідомістю і мисленням) є продуктами первинних атомів.
Вчення школи вайшешика про
атоми грунтується на основі математичної теорії про нескінченно малі. За
вченням вайшешика, все існуюче обіймають сім категорій: субстанція, якість,
дія, загальне, особливе, притаманне, заперечення, або небуття. Основною
категорією є субстанція, яка виявляє сутність речі.
Свою теорію пізнання
вайшешика будує на базі ідеї, що предметом пізнання є об'єктивно існуючий світ.
Він пізнається через сприйняття, висновок, пам'ять та інтуїцію.
Оригінальність філософської
школи н'яя виявляється в тому, що
вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання.
Логіка н'яя виникла в
процесі узагальнення прийомів і методів публічних філософських виступів, які
широко практикувались у Стародавній Індії. Щодо теорії пізнання н'яя, то вона
виходить із принципу: знання відповідає об'єктивній дійсності, яка існує
незалежно від суб'єкта пізнання. Н'яя вважає, що існує чотири джерела
вірогідного пізнання: 1) чуттєве сприйняття; 2) логічний висновок; 3)
порівняння; 4) словесне засвідчення авторитетів.
Серед філософських шкіл
Стародавньої Індії виняткове місце посідає чарвака-локаята,
яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує
існування Бога, оригінальне визначає начала буття і сутність процесу пізнання.
Вирішуючи вічну філософську
проблему – смисл людського життя – чарвака-локаята вбачає сенс людського
існування в щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має добуватись через
діяльність людини, людина сама має це щастя створити.
На закінчення викладу
староіндійської філософії, нагадаємо її основі особливості.
1. Формування на базі
міфологічно-релігійного світогляду.
2. Своєрідність ставлення до
Вед.
3. Споглядальний характер і
слабкий зв'язок з наукою.
4. Змалювання духу як
безликого, бездіяльного явища.
5. Народження логіки.
6. Побудова соціальної
філософії на принципах етики страждань і щастя.
Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії
Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою
розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.