Договір є одним із вагомих документів у галузі контролю над звичайними озброєннями, а також важливим кроком на шляху зміцнення миру та європейської безпеки.
Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) підписано 19 листопада 1990 р. у Парижі вищими представниками урядів і міністрами закордонних справ 22 країн. Головна ідея ДЗЗСЄ полягала у тому, щоб зменшити небезпечну концентрацію озброєнь, яка існувала на той час на лінії військового протистояння двох воєнно-політичних блоків в Європі. Цей документ розроблявся в умовах жорсткого протистояння двох блоків і передбачав значно зменшити наступальні потенціали колишніх держав-супротивників та забезпечити ефективний контроль за рівнем звичайних озброєнь за допомогою збройних сил Організації Варшавського договору і НАТО, через обмін інформацією та верифікацією, тобто перевірки на місцях.
Договір, який був підписаний колишнім СРСР, ратифікований Верховною Радою України 1 липня 1992 р. Він є безстроковим.
Після розпаду СРСР та Чехословаччини кількість державучасниць Договору збільшилася до 30. Регулярний обмін інформацією і постійні взаємні інспекції стали запорукою встановлення між державами-учасницями атмосфери довіри і передбачуваності, що мало велике значення для зміцнення стабільності на європейському континенті.
Район дії Договору охоплює всю сухопутну територію держав-учасниць в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Для кожної держави були визначені максимальні рівні для п’яти категорій звичайних озброєнь (бойові танки, бойові броньовані машини, артсистеми калібру більше 100 мм, бойові літаки та ударні вертольоти).
Внаслідок скорочення кількість озброєнь у районі дії Договору зменшилася:
· бойових танків – на 17 196 одиниць;
· бойових броньованих машин – на 20 282 одиниці;
· артилерійських систем – на 9585 одиниць;
· бойових літаків – на 2312 одиниць;
· ударних вертольотів – на 235 одиниць.
Незважаючи на скрутне економічне становище, наша держава знайшла можливість виконати свої міжнародні зобов’язання стосовно скорочення обмежених договором озброєнь та техніки. В Україні було скорочено 1974 од. бойових танків, 1545 од. бойових броньованих машин, 550 од. бойових літаків.
Період скорочення за Договором завершився в нашій державі 31 жовтня 1995 р., коли в присутності інспекційної групи Великої Британії, а також військових аташе багатьох європейських держав та інших почесних гостей у Києві відбулася урочиста церемонія ліквідації останнього танка, визначеного нормою скорочення.
Процес скорочення озброєнь, а також дотримання відповідних процедур скорочення контролювали інспекційні групи держав-учасниць Договору, які провели в Україні 166 інспекцій. На жаль, цей процес був переважно одностороннім, позаяк за відсутності коштів Україна провела тільки одну інспекцію контролю скорочення.
Для забезпечення контролю за рівнями озброєнь Договір передбачає щорічний обмін інформацією, яка готується у верифікаційних структурах і розповсюджується між державами. Для перевірки достовірності даних обмінної інформації, іноземні інспекційні групи близько 500 разів інспектували українські військові частини.
Зі свого боку, Україна також має бути впевнена, що інші держави виконують свої зобов’язання згідно з Договором. Тому представники нашої держави провели понад 220 інспекцій військових об’єктів на території Туреччини, ФРН, Франції, Великої Британії, Нідерландів, Румунії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Греції, Бельгії, Болгарії та Італії. Інспектуванню підлягали також військові об’єкти США на території ФРН та Великої Британії.
Зміна геополітичної ситуації в Європі, обумовлена розпадом СРСР та колишньої Організації Варшавського договору, призвела до порушення балансу сил, що складав основу Договору про звичайні збройні сили в Європі. З метою збереження унікальності Договору, який досі не мав аналогів в історії, була проведена робота щодо його адаптації. Головними завданнями цього процесу були: повна відмова від блокового підходу в структурі ДЗЗСЄ, запобігання виникненню нових ліній розподілу в Європі, відмова від колективних і встановлення індивідуальних зобов’язань держав-учасниць щодо дотримання ними обмежень на кількість озброєнь.
Незважаючи на те, що процес адаптації існуючого Договору почався наприкінці грудня 1996 р. в складних умовах, переговори були успішно завершені підписанням у Стамбулі 19.11.99 р. Угоди з адаптації Договору про ЗЗСЄ. І вже 21 вересня 2000 р. Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду як важливий документ, який відповідає сучасним умовам.
Значним кроком на шляху до адаптації Договору став перегляд умов функціонування Договору щодо регулювання розміщення іноземних військ, вдосконалення системи контролю над озброєннями, забезпечення її надійного функціонування та обміну інформацією на наступні роки. Такий підхід дозволив ввести систему обмежень, яка виключає можливість неконтрольованої передачі озброєнь однієї держави іншій. Встановлені обмеження (стелі) для розміщення як своїх, так і іноземних озброєнь та сил, які нейтралізують накопичення сил протиборчих сторін.
Після підписання стамбульських домовленостей можливості України щодо утримання озброєнь на флангах істотно змінилися. Вони дають право Україні розміщувати в Одеській області, що належала до флангового району, 400 бойових танків, 400 бойових броньованих машин, 350 артилерійських систем. Також є дозвіл розміщувати у межах держави 4080 бойових танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем, 1090 бойових літаків та 330 ударних вертольотів.
Подальше вдосконалення Договору про звичайні збройні сили в Європі після його адаптації варто проводити у наступних напрямках:
· у розширенні зони дії Договору, насамперед, за рахунок тих держав, які мають за мету приєднатися до нього. Виходячи з цього, необхідно відпрацювати механізм подальших скорочень звичайних озброєнь, щоб не допустити порушення основного принципу Договору – не збільшувати кількість озброєння та техніки на європейському континенті;
· у додатковому включенні до Договору інших видів та типів звичайних озброєнь, які характеризуються високою маневреністю, захищеністю, вогневою могутністю та мають значний бойовий потенціал;
· в удосконаленні системи обміну інформацією, яка виключала б можливість обходу положень Договору; її базовими елементами повинні стати достовірність, прозорість та точність передачі інформації;
· у подальшому розвитку та удосконаленні інспекційного режиму, ключовим елементом якого повинен стати посилений режим контролю над звичайними озброєннями.