65. Причини і початок холодної війни.

 

Холодна війна та структурне закріплення біполярності в Європі.

1.          Холодна війна, як специфічна форма конфронтації. Ідеологічні та військово-політичні чинники конфронтації.

2.          Доктрина стримування, мілітаризація США СРСР;

3.          Доктрина Трумена і план Маршала;

4.          Європейські та Атлантичні концепції безпеки;

5.          Підготовка та заключення Північно-Атлантичного договору.

Закінчується друга світова війна, в якій і СРСР і США і Великобританія, Франція воювали на одному боці. Але якщо об’єднуючим фактором була боротьба з більш серйозним ворогом, то на момент закінчення другої світової війни СРСР як і західні країни змінюють  свою зовнішньополітичну орієнтацію. На перше місце для СРСР виступає доктрина, яка була створена ще в період становлення радянської влади автором якої був Ленін. Основні положення марксистської теорії заключалися: наріжним каменем в міжнародних відносинах була ідея зміни політико-економічних формацій, тобто заміна капіталізму соціалізмом була неминучою. Тобто СРСР повинен зробити все, щоб підштовхнути “не дуже розумні народи” Західної Європи до щасливого майбуття. Другим положенням була методологія класового підходу до міжнародних відносин. Тобто класова боротьба в самих країнах західного світу, підтримана Радянським Союзом. Саме соціалістична Росія мала бути авангардом у розвитку нових міжнародних відносин. Останнім положенням марксистсько-ленінської теорії в цьому питанні була неминучість війн доки існує імперіалізм. СРСР керуючись ідеєю неминучості повинен був проводити таку зовнішню політику, яка в відповідала цій ідеї, тобто готуватись до війни.

Саме ці положення і обґрунтували подальшу поведінку СРСР. Зараз існує тенденція особливо в засобах масової інформації і в працях істориків, що в усьому був винний Радянський Союз. Але якщо проаналізувати поведінку протилежної сторони, то вони були зорієнтовані таким же чином. Тобто знешкодити СРСР, зробити його капіталістичною країною теж шляхом насильства. І проблема співвідношення доктринальних проголошень і реальної практики була як для СРСР так і у Західних країнах.

Основне завдання СРСР після другої світової війни, в якій СРСР був переможцем і це дало Сталіну сформулювати ідею розширення впливу СРСР, а потім розширення соціалізму. Всі країни, окрім США були дуже серйозно трансформовані в економічному сенсі Другою світовою війною. Заробили тільки США. В тодішньому біполярному світі була ослаблена країна СРСР, а з іншого боку сильний в економічному і військовому плані противник США. Тому протистояння йшло  саме по цій вісі – СРСР – США. В залежності від того, як будуть проводити свою політику СРСР і США, залежало те, хто переможе у цьому змаганні, хто більше перетягне на свій бік союзників.

В перший післявоєнний рік великої конфронтації не було. Була ейфорія перемоги. Відкрита конфронтація розпочинається в 46 році. Існує дуже багато думок, з яких же подій розпочинається протистояння, чи є конкретна дата. В радянській літературі такою датою є Фултонська промова Черчилля. Але якщо проаналізувати документи СРСР і США можна зробити висновок що це трапилося раніше. В лютому 46 року з’являється “довга телеграма” Кеннана (тимчасово повірений США у радянському союзі), який сформулював основні реалії і перспективи зовнішньої політики СРСР. Наступного 47 року ця телеграма була опублікована під назвою “джерела радянського поводження”. Кенан писав “ми маємо справу з політичною силою, фанатичною думкою що з США не може бути досягнуто домовленості, що є бажаним руйнувати наш спосіб життя, щоб забезпечити свою безпеку”. На думку Кеннана СРСР тільки спить і бачить, щоб зруйнувати “імперіалістичного монстра”. Ця стаття вийшла першою. У довгих змаганнях, хто зуміє вплинути на ідеологію тієї чи іншої сторони, ініціатива була з боку США. Багато вчених вважають, що цей документ був концептуальний, щоб створити першу післявоєнну доктрину – доктрину стримування комунізму.

СРСР не довго чекав і в вересні 46 року з’являється своя довга телеграма. Приблизно теж саме але по відношенню до США. Тобто фактично було проголошено на доктринальному рівні, що головний ворог СРСР – це США. Старт був даний. Розпочинається боротьба за сфери впливу. Розуміючи, що воювати в 46 році недоречно, розпочинається боротьба за сфери впливу в Європі.  Першими країнами, які розглядались  були Туреччина і Греція. Тому що, скажімо країни майбутнього соціалістичного табору були колишніми союзниками Німеччини. Вони не були в грі. А Туреччина і Греція були самостійними державами. Перша спроба СРСР встановити контроль над Туреччиною, переглянути статус проток Босфор і Дарданелл. Але досить відмовившись від прямого впливу над Туреччиною, СРСР перекинув свої зусилля на Грецію. Розуміючи, що безпосередньо вводити свої війська в Грецію нереально, СРСР намагався використати традиційний шлях підтримання комуністичної партії. Робив це СРСР через сусідів Югославію, Болгарію, Албанію.

Схема: начебто в Греції виникає невдоволення режимом. Створюються групи, які піднімають повстання і намагаються розповсюдити ідею громадянської війни на всю територію Греції.  США були дуже стурбовані таким перебігом подій. Бо одна справа проголосити телеграму, а інша реалізувати це. США займають жорстку позицію в цьому питанні. Восени 46 року Англія і США домовляються про спільні дії проти Грецьких повстанців. СРСР переводить стрілки, каже, що ми тут не при чому. Югославія взагалі не знає де ця Греція знаходиться. Паралельно СРСР робить політичний крок. В 47 році Югославія і Болгарія укладають договір про дружбу і розглядають це як перший крок у створенні так званої Балканської федерації. Сталін виступив з критикою цього договору. В вересні 47 року – пленум ЦК Компартії Греції але на території Югославії. Була схвалена ідея створення вільної Греції зі столицею в Салоніках. Урядові війська Греції підтримані Великобританією дуже серйозно тіснили повстанців і тому практична реалізація цього плану була дуже важкою. СРСР зрозумів, що Греція теж вислизає з груп лідера соціалістичних країн. Тому в грудні 47 року СРСР виводить свої війська з Болгарії. Болгарія, Югославія вважаючи це за слабкість СРСР делікатно задало питання Сталіну, який заявляє, що в греків немає ніяких шансів на успіх.

В цей період вже було проголошено Фултонську промову Черчилля, була проголошена знаменита промова Сталіна. Зрозуміло, що розпочинається відкрита конфронтація. США приймають так звану доктрину Трумена (початок 1947 р. доктрина проголошувала необхідність переходу від стримування до відкидання комунізму) ще в період повстання в Греції. В лютому 47 року Великобританія, яке почувала себе  не дуже впевнено після другої світової війни, передає право допомагати Туреччині і Греції США. В 47 році Конгрес виділяє 400 млн. доларів на боротьбу з поширенням впливу СРСР згідно доктрини Трумена.

Наступник кроком США у затвердженні свого впливу в Європі був так званий план Маршала. Розуміючи, що те, що не може зробити зброя, може зробити долар. План Маршала – це план допомоги США Західній Європі. І сьогодні цей план вважається з одним із найблискучіших проектів реалізованих в Європі коли вбивалося два зайці. 5 червня 47 року Держсекретар Маршал проголосив цей план. США для того, щоб захистити Європу від післявоєнного хаосу інвестує в економіку всіх країн Європи гроші для того щоб налагодити економіку. Тобто з одного боку США пропонують дуже гуманну ідею підтримання і відновлення економіки, з іншого зрозуміло, що вони намагаються прив’язати економіку Західної Європи до своїх цілей. Ця схема розпочинає працювати. Перша проблема виникла з СРСР та його країнами-сателітами. СРСР спочатку погодився обговорювати цей план. Було створено спеціальну організацію, яка обговорила це, але паралельно Сталін дає вказівку видатним вченим проаналізувати можливості впливу, наслідки цього плану для економіки СРСР. Економісти підрахували, що це дуже серйозна допомога СРСР, але мова може йти про прив’язку до США, бо однією з умов плану Маршала була повна інформація про економічний стан країни. На це Сталін піти не міг. Формально прийнявши участь у перших нарадах, після цього була дана вказівка “своїм країнам” що це дурниці, і що допомога СРСР буде кращою. Не всі країни повірили. Перш за все це стосувалося уряду Чехословаччини. Всі країни дали згоду поїхати в Париж для остаточного обговорення цього питання. Сталін терміново викликає уряд Чехословаччини до Москви. Були підготовлені компрометуючі матеріали на представника Чехословаччини, якщо б він відмовився. Делегація Чехословаччина була відкликана з Парижу. Всі інші Західні країни погодилися. В липні 47 року в Парижі проходить конференція. Країни погоджуються надати інформацію про стан економіки, відкрити ринки для США. Тут виявляється, що США вбивають третього зайця. Вони вийшли з положення коли загрожувала криза перевиробництва. За перший рік тільки плану Маршала отримала більше 2,5 млрд. доларів, Англія – приблизно 1,5 млрд., Італія – 700 млн. Для СРСР неучасть у плані Маршала була помилкою з точки зору економічної, але політична точка зору взяла верх. План Маршала, створивши дуже гарні умови для відновлення економіки в Західній Європі, одночасно створив економічно базу для майбутньої військової інтеграції. На перших етапах мова йшла про загрозу з боку Німеччини а не СРСР. 4 березня 47 року в Дюнкерку  підписується угода між Великобританією і Францією, фактично направлена на запобігання  агресії з боку Німеччини. 17 березня 48 року підписується так званий Брюссельський пакт військово-політичний західний союз. До нього ввійшли Англія і Франція і країни Бенілюксу (Бельгія, Голландія, Люксембург). Військова взаємодопомога передбачалась, якщо виникають будь-які загрози інтересам країн. Постійно діючими органами була консультативна рада, військовий комітет, військовий штаб. На чолі штабу стояв англійський фельдмаршал Монгомерік.

Тут захвилювались США, розуміючи що створення західноєвропейської інтеграції може вийти з під їх контролю. В березні 48 року було опубліковано проект атлантичного пакту. Для того, щоб прийняти участь у майбутній військово-політичній інтеграції США пішли на резолюцію Ванденберга. Ця резолюція звільняла США від обов’язку не вступати у воєнні та політичні інтеграції за межами континенту. 4 квітня 49 року міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції, США збираються в Вашингтоні і підписують договір про створення НАТО. Зразу ж США підписують договір про допомогу західноєвропейським країнам у створенні військово-політичної структури у розмірі 1,5 млрд. доларів. Штаб-квартира НАТО в перші роки була в Парижі. Весь цей час діяла доктрина стримування комунізму. Але після того, як СРСР в 49 році випробував свою ядерну зброю, після того як було створено НАТО, в 53 доктрина стримування була замінена доктриною масованої відплати. Вона базувалася на перевазі США в ядерній зброї і тому передбачала можливість першого ядерного удару з боку США. Створивши систему союзників США зрозуміли, що ареною конфронтації стане весь світ. І тому поступово проходить політика розширення шляхом створення військово-політичних організацій в інших регіонах світу. В травні 54 договір між США і Пакистаном про взаємну безпеку. Для того щоб не відштовхнути перспективних членів майбутньої організації США і Англія погодились, що участь у цій організації не буде означати автоматичність участі у війні. Країна сама вирішує чи  надати допомогу чи ні.

У вересні 54 року було підписано договір про створення СЕАТО, до якої ввійшли США, Англія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Філіппіни, Таїланд і Пакистан.

Паралельно йшов процес створення подібної військово-політичної організації на Близькому сході. В квітні 54 року договір про Турецько-Пакистанський воєнний союз. В лютому 55 Турецько-Іракський. В квітні 55 до них приєдналась Великобританія. Це означало створення нової організації – Багдадський пакт. В березні 59 року революція в Іраку, який вийшов з цієї організації. Назву змінили на Централ (Центральна Азія).

Аналізуючи схему з точки біполярності, можна прослідити тенденції: від обміну політичними, конфронтаційними доктринами і СРСР і США перейшли до конкретних дій. Розпочинається повноцінна холодна війна. Ці країни витрачають колосальні кошти щоб створити мілітаристський потенціал, як в своїй так і в інших країнах різних регіонів світу. саме цей період кінця 40-х початку 50-х років це не тільки період нарощення військового потенціалу це і перші спроби його використання. В цей час (50 рік) Корейська війна. За Північною і Південною Кореєю стояли могутніші сили, які випробовували свої сили. йде створення морських сил, підводного флоту і середина-кінець 50 років створення нових носіїв зброї, в тому числі і ядерних. В 57 році запуск радянського супутника. На початку 60-х років нове випробовування – Карибська криза. Все це період, який не має аналогів в історії. Чому ж холодна війна, яка досить серйозно розділила світ на дві частини не закінчилася справжньою війною? Парадоксальну роль зіграла саме ядерна зброя. Всі розуміли, що якщо розпочнеться війна, якщо держава приймає рішення, в якому керується гаслом “згоріла хата, згори й сарай”, то це може призвести до знищення всього живого. Саме генерал Макартур після того, як китайці виступили на боці Північної Кореї запропонував ядерне бомбардування Китаю і у Трумена хватило розуму відправити Макартура на пенсію.

Ідеологічні чинники «холодної війни».

Одним з ініціаторів повороту у зовнішньополітич­ному курсі США був дипломат Джордж Ф.Кеннан. Про­тягом  1945-1946  pp.  він  звернувся  до держдепартаменту США з трьома записками. Найбільш відома з них - так звана «довга телеграма» з Москви від 22 лютого 1946 p.

Головні ідеї Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному:

q       СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Централь­ної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні партії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати на­ціонально-визвольний рух з метою послаблення там по­зицій західних держав й заповнення «вакууму» сили;

q       необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співто­вариство відносно реального стану справ у СРСР, про дії тоталітарного режиму;

q       комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити пози­тивну й конструктивну програму повоєнного світу;

q       необхідне гуртування країн Заходу для протидії ра­дянській загрозі.

5 березня 1946 p. колишній прем'єр-міністр Великоб­ританії У.Черчілль у присутності президента США Г.Трумена виступив з промовою у м. Фултон. Він стверджував, що почалася епоха проти­стояння двох систем: демократичної й тоталітарної. Замість фашизму виник новий ворог - комуністичний то­талітаризм, який несе загрозу світу. СРСР перегородив Європу «залізною завісою», створивши собі сфери впли­ву у Центральній та Східній Європі. Він використовує для розширення сфери своєї експансії «п'яту колону», тобто комуністичні партії. Радянському Союзу повинна проти­стояти асоціація англомовних народів, США мають взя­ти на себе основний тягар боротьби з комунізмом, а Великобританія стане ланкою, що пов'яже Північну Аме­рику, західноєвропейські держави, британські колонії та домініони.

Й.В.Сталін оцінив промову У.Черчілля як заклик до війни проти СРСР. Проте й радянські лідери зробили чи­мало для розпалювання вогнища «холодної війни».

9 лютого 1945 p. Й.В.Сталін виступив з промовою перед виборцями. Він, зокрема, стверджував, що внутрішні конфлікти капіталізму неминуче призведуть до нових війн. А ці війни, у свою чергу, послаблюють капіта­лістичну систему, прискорюють її неминучий крах внас­лідок соціалістичних революцій.

У квітні 1945 p. різкий конфронтаційний виступ міністра закордонних справ СРСР В.М.Молотова під час установчої конференції 00Н у Сан-Франциско отримав назву «першого пострілу у «холодній війні».