47. Ліга Націй та її історична роль.

 

Мета створення Ліги Націй, її задачі та роль у новій післявоєнній системі міжнародних відносин, суперечності держав Антанти з приводу її Статуту.

 

Ідея створення Ліги Націй належить Великобританії. В кінці 1915 року – міністр закордонних справ Грей запропонував створити міжнародну організацію по боротьбі за мир.

Вопрос о Лиге в повестке дня оказался одним из главных как минимум по двум основным причинам. Во-первых, как международный орган Лига в самом деле могла внести практический вклад в регулирование международных отношений и уменьшение опасности войны. Во-вторых, Лига и ее Устав были призваны дать правовую и моральную санкцию политике великих держав, легализовать ее в глазах общественного мнения, которое к 20-м годам ХХ века уже становилось важным политическим фактором - прежде всего в демократических и либеральных странах.

Було створено комісію по виробленню статуту Ліги на чолі з Вільсоном. Почалась боротьба між Англією, Францією та США щодо проекту статуту. Пізніше Англія і США об’єднались.       

Вопросы создания Лиги вызвали серьезные споры между главными участниками конференции. На одном из первых заседаний выяснилось, что планы ее создания, исходящие от разных делегаций, отличаются мерой пространности и степенью проработки деталей. Французский план, в частности, был гораздо детальнее британского. Париж непримиримо требовал включения в Устав пункта о создании международных вооруженных сил, способных поддерживать безопасность в Европе. Франция надеялась использовать свое превосходство в сухопутных силах и сделать их основой будущей международной армии, которую при необходимости можно было бы направить против Германии. Одновременно французская делегация считала, что сначала необходимо подготовить и подписать договор с Германией, а потом заниматься созданием международной организации.

В этом Клемансо встретил очень серьезное сопротивление Вильсона, полагавшего, что создание мирового порядка нужно начинать как раз со строительства Лиги. По мнению США, Лиге как главной международной организации по созданию новой системы коллективной безопасности можно было даже вообще делегировать право разработки мирного договора с Германией. Вильсон настоял на подготовке проекта создания Лиги специальной комиссией. В рамках конференции был образован (25 січня 1919 г.) комитет по подготовке проекта Лиги наций. Резолюция о его учреждении, предложенная британской делегацией, предусматривала, что Лига:

·        будет создана для урегулирования всех вопросов, связанных с установлением мира и содействия международному сотрудничеству, осуществлению гарантий выполнения принятых международных обязательств;

·        станет неотъемлемой частью общего договора о мире и останется открытой для присоединения каждой цивилизованной нации, которая примет и поддержит ее цели;

·        обеспечит периодические встречи ее членов на международных конференциях (сессиях), в интересах чего будут созданы постоянная организация и секретариат для обеспечения работы Лиги в перерывах между конференциями (сессиями).

Принятие резолюции было несомненным успехом Вильсона, но оно не гарантировало подготовки Устава организации до окончания работы по договору с Германией. Оппоненты Вильсона не скрывали надежд на провал работы комиссии под его председательством. Но американская делегация проявила упорство. Сам президент США с помощью члена американской делегации Д.Х.Миллера дважды перерабатывал свой исходный проект Лиги. Последний был закончен уже 2 февраля 1919 г.

14 лютого 1919 року – опрелюднено статут Ліги (англо-американський проект).

Структура: 1). Асамблея Ліги Націй; 2). Рада Ліги Націй (ввійшли 5 країн і залишили місце для Росії); 3). Генеральний секретаріат Ліги Націй (на чолі з англ. дипломатом Друмондом).

Місце перебування в Женеві (Швейцарія). Головна проблема розділення мандатів між країнами переможцями в рамках Ліги Націй. Розподіл мандатів не відбувся в межах Ліги, спочатку поділились Англія і Франція (в межах Антанти), в травні – поділили Німецькі колонії; березень – території Османської Імперії.

 

Головні задачі Ліги Націй:

·        побудова миру через співробітництво;

·        гарантія миру через колективну безпеку;

Це було першим випадком в історії коли гарантом міжнародного порядку мала стати міжнародна організація.

 

Створення та діяльність Ліги націй.

 

Перша міжнародна організація по підтримці миру та безпеки. 28 квітня 1919р був прийнятий Статут. Підписали 44 держави.

Три категорії членства:

·        31 кр які воювали на боці Антанти. (реально 30 держав бо США не ратифікували Версал. Угоду, а Статут Ліги був її складовою)

·        запрошені держ, які підтримували нейтралітет у війні

·        решта держав (приймалися якщо 2/3 членів ЛН будуть “за

Органи ЛН

·        Збори всіх представників Ліги (Асамблея)

·        Рада Ліги (прообраз РБ ООН), склад: 5 постійних членів (ВБ, Фр, Італ, Яп, США (не увійшли) і непостійні члени, яки обиралися Асамблеєю (спочатку було 4 потім 6, потім 8)

·        Постійний секретаріат. Кожна країна має 1 голос.

При ЛН існувало дві міжн. установи: МО праці, Постійна палата міжн суду в Гаазі.

ЛН спробувала створити систему спец і допоміжних органів: тимчасові комісії, комітети тощо. Члени комітетів призначалися Радою Ліги за принципом – найбільш відомі фахівці в якійсь галузі при відсунені принципу державного представництва. Навіть якщо комітет і доходив до якогось рішення, держава відмовлялася приймати його, посилаючись на відсутність її представників і неврахуванні її інтересів.

Головне завдання Статуту ЛН. передбачалося:

надання гарантій країнам членам

-- колективні дії в разі порушення статуту і війни

 -- збереження незалежності і тер цілісності держ

-- якщо конфл не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.

-- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)

Заходи проти порушень:

порушення миру розглядається як війна проти усіх членів Ліги

-- ведення повної економ і політ ізоляції

-- формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру

Ек. Санкції застосовувалися в 1935 проти Італії під час агресії а Ефіопії. Неефективно.

Мінуси Статуту ЛН і взагалі мінуси

санкції не мали всеохоплюючого характеру

-- рішення в Асамблеї і раді Ліги приймалися за принципом одностайності і будь-який член ЛН міг покласти вето і паралізувати діяльність ЛН

-- ЛН не набула впливового характеру через відсутність США і СРСР (виключили у 193.. фінлянд. війна)

-- Кількість комітетів не була лімітовано – їх була величезна кількість. Відсутній координаційний орган і лише в останні роки було створенно 2 Комітети з координації.

-- традиційне суперництво між ВБ і ФР

Здобутки ЛН

фінансове відновлення Австрії і Угор

-- реорганізація банкової системи в Естонії Румунії

-- валютні реформи в Китаї

-- боротьба з епідеміями і інфекц затвор.

ЛН проіснувала до 1946 року – рішення про саморозпуск.

 

Причини краху Ліги націй.

 

 Об'єктивний, неупереджений підхід до оцінки миротворчої діяльності Ліги націй, зважений аналіз підсумків її діяльності свідчать, що цій міжнародній організації були притаманні як негативні, так і позитивні риси. І хоч вона виявилася нездатною відвернути другу світову війну, своєю діяльністю на першому етапі (20-ті роки) Ліга сприяла мирному врегулюванню десятків конфліктів. Вперше відповідальність за колективні дії проти порушника міжнародного права втілювалася в конкретні рішення. Новим явищем було й те, що Ліга націй мала глобальний характер і несла глобальну відповідальність за відвернення війни погодженими діями її членів. Статут передбачав гарантії членам організації в збереженні їх політичної незалежності і територіальної цілісності проти зовнішньої агресії. Організація створювалася з метою забезпечення мирного розв'язання конфліктів, відвернення війни. Статут передбачав колективні дії всіх членів Ліги націй у разі порушення агресором Статуту і розв'язання війни. Встановлювалася певна процедура розв'язання конфліктів. Якщо конфліктуючі сторони виявлялися неспроможними вирішувати спірне питання шляхом переговорів, вони мали звернутися до арбітражу, Постійного Суду міжнародної справедливості або Ради Ліги. Конфліктуючі сторони не повинні були вдаватися до війни принаймні протягом трьох місяців після прийняття рішення органом, що розглядав конфлікт. Але після цього терміну руки конфліктуючих сторін були фактично розв'язані. Істотний недолік Статуту Ліги полягав у тому, що війна як метод розв'язання спірних питань не заборонялася. Заходи проти порушників миру регламентувалися Статутом. Порушення миру розглядалося як акт війни проти всіх членів Ліги. Передбачалася негайна тотальна економічна й політична ізоляція порушника. Рада мала право рекомендувати і воєнні санкції, включаючи створення об'єднаних збройних сил з контингентів членів Ліги. Проте багато важливих положень Статуту не були втілені в життя внаслідок позиції головних учасників організації, насамперед Англії й Франції, інтереси яких багато в чому не збігалися. Передбачені санкції послаблялися також можливістю такої інтерпретації Статуту, яка давала змогу кожному члену самостійно вирішувати питання про участь у спільних діях організації. А реалії свідчили про те, що серед членів Ліги не панувало переконання, що будь-яка війна, де б вона не почалася, була для них загрозою. Слабкість Ліги як інструменту підтримання миру зумовлювалася вже самим Статутом організації. Рішення і Асамблеї, і Ради приймалися за принципом одноголосності. Винятком було лише голосування з процедурних питань і про прийняття у члени Ліги, коли рішення приймалися двома третинами, тобто кваліфікованою більшістю. Враховуючи наявність гострих суперечностей між членами Ліги, зрозумілими стають перепони на шляху до прийняття організацією термінових, невідкладних рішень з політичних, воєнних та інших важливих питань. Істотним недоліком Статуту було й те, що обов'язкову силу мали лише рішення Асамблеї й Ради з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними, оскільки рішення мали характер рекомендацій. Негативний вплив на ефективність дій Ліги справляла відсутність серед її членів ряду великих держав. Сполучені Штати, які були серед ініціаторів створення Ліги націй, не стали її членом. Посилення впливу ізоляціоністів, які вимагали, щоб США не втягувалися у європейські справи, не зв'язували собі руки зобов'язаннями Статуту Ліги, спричинило те, що Версальський мирний договір, частиною якого були положення про створення Ліги націй, не був ратифікований американським конгресом. Участь СРСР у роботі Ліги виявилася недовготривалою Він був прийнятий 1934 р. і виключений 1939 р. у зв'язку з радянсько- фінською війною. Німеччина вступила в Лігу 1926 р. і залишила її 1935 р., подавши відповідну заяву 1933 р. Отже, Ліга націй не стала справді універсальною організацією, У 1932 р. вона нараховувала 60 членів. З різних причин її залишили 16 держав. Головну роль у керівництві Лігою націй відігравали Англія і Франція. Все це звужувало можливості прийняття зважених рішень з урахуванням національних інтересів усіх держав та інтересів загальної безпеки. Ліга націй була покликана підтримувати статус-кво, що сіпався в результаті першої світової війни. Але Версальський мир був побудований на великих суперечностях, несправедливостях, пов'язаних з грабіжницьким поділом територій і насильницьким розв'язанням інших принципово важливих питань. Ліга виявилася нездатною придушити перші небезпечні вогнища війни, розв'язані фашистськими державами. Друга світова війна остаточно поховала Лігу націй, хоча формально вона проіснувала до 31 липня 1946 р. Крах Ліги націй серйозно підірвав ідею колективної безпеки. Підстав для негативних оцінок цієї міжнародної організації цілком достатньо. Але було б помилково перекреслити всю історію Ліги, звести її діяльність лише до недоліків. Були в її роботі і здобутки. Ліга відіграла у ряді випадків позитивну роль у розв'язанні післявоєнних проблем. Так, за перші 10 років свого існування (1919-1929-рр.) Лігою націй було розглянуто 30 міжнародних конфліктів, і більшість з них удалося розв'язати.

 

Уроки Ліги націй.

 

 Уроки і досвід Ліги націй були використані при створенні Організації Об'єднаних Націй. Сам факт створення постійної міжнародної організації загальнополітичного характеру з постійно діючим апаратом був подією важливого історичного значення. Ліга націй будувалася як орган колективного підтримання миру, що означало крок до інтернаціоналізації відповідальності за збереження миру. Вивчаючи досвід Ліги націй, слід урахувати розбіжність оцінок її діяльності, даних різними авторами на різних історичних етапах. Узагальнюючи існуючі концепції, не важко побачити насамперед дві тенденції: прагнення одних зобразити дії Ліги в рожевому світлі і протилежне намагання інших — всюісторію цієї міжнародної організації фарбувати однією чорною фарбою, концентруючи увагу лише на її недоліках та помилках. Остання тенденція чітко простежується в публікаціях радянських авторів, які аналізували дії Ліги націй головним чином під кутом зору того, якою мірою вони суперечили або відповідали інтересам радянської держави. Безпорадність Ліги націй в умовах розв'язання другої світової війни підірвала довіру світової громадськості до цієї міжнародної організації як інструменту миру й загальної безпеки. Але сумна історія Ліги не знищила саму ідею необхідності об'єднаних зусиль в інтересах збереження миру. Прагнення до колективної безпеки ще за існування Ліги підштовхнуло до пошуків нової, досконалішої й ефективнішої міжнародної організації. Активно розроблялися проекти створення нової міжнародної організації в Сполучених Штатах. Так, у 1939 р. була створена Комісія з вивчення Організації Миру, в якій співробітничали провідні фахівці-міжнародники. Протягом 1941-1944 рр. Комісія підготувала чотири доповіді, в яких викладалися думки і конкретні пропозиції щодо утворення нової всесвітньої організації. 1944 р. комітет з питань міжнародних організацій, у склад якого входили 15 американських спеціалістів, опублікував проект статуту головної міжнародної організації. Держдепартамент США узагальнював пропозиції різних приватних організацій, розробляючи американське бачення нової міжнародної організації. В Англії Ліга союзу націй під керівництвом лорда Роберта Сесіля підготувала свої пропозиції щодо утворення всесвітньої організації. Пророблялася концепція післявоєнної організації і на рівні міжнародних відносин країн антигітлерівської коаліції. Атлантична хартія від 14 серпня 1941 р., Декларація Об'єднаних націй від 1 січня 1942 р., Московська Декларація 1943 р.. Тегеранська конференція 1943 р., Конференція в Думбартон-Оксі 1944 р., Ялтинська конференція 1945 р., Конференція в Сан-Франциско 1945 р. зробили найважливіші кроки на шляху до утворення ООН. Слід зазначити, що оптимальна модель нової організації формувалася в складних пошуках, у процесі обговорення принципово протилежних варіантів. Одна з проблем полягала в протиборстві концепції універсальної, глобальної безпеки і концепції регіональної безпеки. Як згадує У.Черчілль, у 1943 р. під час роботи Тегеранської конференції Рузвельт у бесіді із Сталіним обговорював свій план управління післявоєнним миром. За планом Рузвельта воно повинно було здійснюватися "чотирма поліцейськими", а саме СРСР, США, Великобританією та Китаєм. Ця пропозиція не зустріла підтримки з боку Сталіна, який сказав, що "четверо поліцейських навряд чи зможуть розраховувати на доброзичливе ставлення з боку малих країн Європи". Сталін як альтернативу запропонував створити один комітет для Європи і другий для Далекого Сходу, причому європейський комітет мав складатися з Англії, СРСР, СІНА і, і можливо, ще однієї європейської держави. Як зазначив У.Черчілль, ця пропозиція була дещо схожа з його власною ідеєю регіональних комітетів: одного для Європи, одного для Далекого Сходу і одного для Американського континенту [6, 205 ]. Підсумком великої творчої роботи було народження у 1945 р. Організації Об'єднаних Націй, в якій втілилися в життя колективно вироблені уявлення про всесвітню міжнародну організацію, що покликана була замінити Лігу націй і стати головним інструментом захисту миру й безпеки всього людства. Враховуючи дискредитацію Ліги націй, яка була безславно похована в руїнах другої світової війни, творці нової організації всіляко прагнули відгородити її від попередньої. Мова йшла не про перебудову, вдосконалення Ліги, а про створення принципово нової організації з якісно новим Статутом, принципами функціонування. Вирішено було навіть відмовитися від Женеви як місця перебування штаб-квартири ООН, щоб нова організація нічим не пов'язувалася з дискредитованою Лігою Націй. ООН була створена насамперед як інструмент боротьби за збереження миру і міжнародної безпеки. Концепція колективної безпеки покладена в основу Статуту ООН, усієї її миротворчої діяльності.