38. Завершення холодної війни та блокового протистояння.

 

Дезінтеграція «соціалістичного табору». Розпуск ОВД і РЕВ.

Ослаблення міжнародних позицій СРСР у зв'язку з поразкою во­єнної авантюри в Афганістані стало одним із суттєвих чинників остаточної дезінтеграції й повного розпаду «соціалістичної співдружності».

Соціалістичні країни Центральної та Східної Європи, об'єднані разом з Радянським Союзом в економічну (РЕВ) та військово-політичну (ОВД) міжнародні організації, з са­мого початку складали найважливішу частину цілого міжнародного бастіону, вибудуваного після Другої світової війни довкола СРСР для його безпеки й економічного росту. В роки «холодної війни» Рада економічної взаємодопомоги та Організація Варшавського Договору забезпечували пану­вання СРСР у Східній Європі.

Однак ні РЕВ, ані ОВД ніколи не були ефективними інструментами рівноправного співробітництва їхніх учасни­ків, і це стало головною причиною того, що з ослабленням СРСР і розглянутими вже змінами в самих країнах «со­ціалістичної співдружності» одразу ж постало питання про подальшу долю цих організацій. До того ж після виведення радянських військ з Афганістану й возз'єднання Німеччини у країнах Центральної та Східної Європи посилилися побо­ювання щодо можливого повернення радянського керів­ництва до тієї чи іншої форми «доктрини Брежнєва». Альтер­нативу такому повороту подій нові керівники цих країн убачали у якнайшвидшій інтеграції у Європейське еконо­мічне співтовариство та Північноатлантичний військово-по­літичний союз. У жертву реалізації такої мети вони готові були принести навіть ті раціональні економічні інтереси й вигоди, котрі давало міжнародне партнерство в рамках РЕВ.

У зв'язку з цим у економічного й військово-політичного блоків соціалістичних держав не залишалося шансів на по­дальше існування, хоч би як намагалося радянське керів­ництво врятувати їх шляхом реформування. 27 червня 1991 р. було підписано протокол про розпуск РЕВ, а 1 липня того ж року — протокол про припинення діяльності Варшавського Договору, котрий вже з 1990 р. (з часу об'єднання Німеч­чини) існував, власне, лише на папері.

У 1991 р. країни Центральної й Східної Європи при­скорили процес перегляду двосторонніх політичних дого­ворів з СРСР. У результаті радянські війська було виведено з Угорщини, Польщі й Чехословаччини. Сформувалася нова система зовнішньополітичних пріоритетів країн Центральної та Східної Європи, які вбачали своє головне завдання в інтеграції у Раду Європи, Європейське економічне спів­товариство, НАТО.

У загальній антисоціалістичнійтен-У денції серед країн Центральної та Східної Європи певний час винятком була Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, хоч вона ніколи не входила в колективні організації «соціалістичної співдруж­ності». Але Югославія як федеративне політичне об'єднання стала першою жертвою процесів, що розвивалися на той час в СРСР й міжнародних структурах «соціалістичної співдруж­ності»; у ній, як вже зазначалося, розпочалася інтенсивна внутрішня дезінтеірація. У 1991 р. вибухнуло військове про­тистояння між Сербією й Хорватією та Словенією, які заявили про вихід зі складу федерації, а у 1992 р. — аналогічного характеру війна у Боснії та Герцеговині. Ці конфлікти поклали початок гострій і драматичній югославській кризі, що розвива­лася під знаком розпаду СФРЮ як багатонаціонального полі­тичного об'єднання.

Таким чином, початок нового курсу СРСР у зовнішній політиці супроводжувався глибокими змінами в його міжнародному становищі. Внутрішнє ослаблення й розпад СРСР, дезінтеграція «соціалістичної співдружності» та внутрішні зміни у країнах, що входили до неї, об'єднання Німеччини, поразка військового вторгнення СРСР у Афганістан — все це привело до докорінних змін у геополітичній ситуації на Європейському континенті. Зникнення колишнього «Сходу», що впродовж десятиліть був контрагентом «Заходу», у процесі їх поступового зближення спричинило суттєві зміни і в геополітичній ситуації у плане­тарному масштабі.