14. Деколонізація африканського континенту. Створення та діяльність ОАЄ.

Процес деколонізації Африки можна поділити на 2 етапи:

- з середини 50-х до середини 60-х – поява незалежних держав у Північній та Тропічній Африці;

- з 1975-1990 завершення деколонізації півдня Африки

Середина 50-х років позначилась піднесенням національно-визвольного руху народів Північної Африки. Було порушено питання в Оон про надання незалежності Марокко та Тунісу, через їх політичну зрілість = Марокко (2.03.56), Туніс (15.07.56).

Алжир – 1 листопада 54р. збройне повстання проти французів = партизанська війна. Очолив цю боротьбу Фронт Національного визволення. У 57 р. ФНВ створив Нац. Раду алжирської революції, а в 1958 р. Нац рада проголосила Алжирську республіку. Війна тривала до 62р. 18 березня Франція підписала Евіанські Угоди. Провели референдум і того ж року проголсили Алжирську Народну Демократичну Республіку.

Впродовж кількох років майже всі свої колонії втратили Англія, Франція та Португалія. Незалежність здобули майже всі країни Тропічної та Південної Африкі. За період 50-60 рр. Ситуація в Тропічній Африці змінилась докорінно. В 1950 р. було тілько дві незалежні держави – Ліберія та Ефіопія, до кінця 1960 р. там вже була 21 незалежна держава.

Когда их делили на колонии, то поломали все культурные связи, разбили народы, разлучили семьи и все такое, но хорошей стороной стало то, что они смогли найти себе новых друзей, сложились дружественные отношения между разными этническими группами, которым пришлось сосуществовать в рамках одних странах (короче, про это можно долго рассказывать, про то как белые люди принесли цивилизацию и телевизоры, помогли развить демократию, и научили есть гамбургеры вместо человечины – короче про то как это все помогло негритятам к 60-тым годам достичь уровня сознательных граждан независимых государств.)

Гана – первая независимое гос-во Тропической Африки (до этого Золотой Берег) 6 марта 57г. Еще отхватили западную часть Того (раньше было под протекторатом ООН) 60г – Гана республика.

2октября 58г. – Гвинея стала независимой.

60г – стало независимыми 17 гос-в:

1 января – Камерун

27 апреля – Того

26 июня –Мальгаська Республика

1 июля – Сомали

кроме них Нигер, Республика Догомея, Верхняя Вольта, Берег Слоновой Кости, Чад, ЦАР, Габон, Мавритания, Мали, Нигерия.

В 70-80ые покончили с Португальской колониальной империей. Освободились Ангола и Мозамбик и накрылись колониальные режимы на большинстве островов Тихого, Индийского и Атлантического Океанов. Намибия освободилась в марте 90го года и мы навсегда покончили с колониализмом.

Можно еще рассказать, что они все повступали в ООН, что для них там даже специальные группы создаются, у них свои квоты есть везде там. (Скороход расплачется от счастья).

Організація африканської єдності (ОАЄ) - найбільша міждержавна організація в Африці. Створена 25 травня 1963 р., коли на конференції глав держав і урядів ЗО незалежних країн Африки в Адіс-Абебі (Ефіопія) було підписано Статут ОАЄ (День створення ОАЄ - 25 травня щорічно відмічається як День звільнення Африки.) Статут ОАЄ набув чинності 13 вересня 1963 р., складається із 33 статей, де закріплені цілі, принципи, організаційна структура і те, що стосується життєдіяльності організації. Згідно зі Статутом членом ОАЄ може стати будь-яка незалежна і суверенна африканська держава. Станом на 2000 р. членами ОАЄ були 53 незалежні держави Африки. Основні цілі ОАЄ - зміцнення єдності та солідарності африканських держав, координація і зміцнення всебічного політичного й економічного співробітництва між ними, захист їх суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, ліквідація на континенті всіх видів колоніалізму, заохочення міжнародного співробітництва. У своїй діяльності ОАЄ керується такими принципами, як невтручання до внутрішніх справ держав-членів, поважання їх територіальної цілісності та незалежності, визнання непорушності існуючих в Африці кордонів, мирне врегулювання спірних питань, підтримка визвольних рухів, неприєднання і співробітництво згідно зі Статутом ООН.

Важливою сферою діяльності ОАЄ є врегулювання суперечок і непорозумінь, які виникають між окремими членами через територіальні претензії, на етнічному, релігійному підґрунті та з інших причин. ОАЄ сприяла мирному врегулюванню низки конфліктів у взаємовідносинах між країнами-членамщ пом'якшенню напруги у внутрішньополітичному житті окремих африканських держав. ОАЄ проголосила принцип недопустимості насильницької зміни кордонів, які встановлені між африканськими державами. Однією із перших суперечок, якою займалася ОАЄ, була алжиро-марокканська територіальна суперечка. Своєї найбільшої гостроти вона набула у 1963 р., однак тільки у 1972 р. її вдалося вирішити. Успішно були вирішені ОАЄ і суперечки між Кенією і Сомалі, між Гвінеєю і Кот-д'Івуаром, Руандою і Бурунді, Малі і Буркіно-Фасо та інші. Однак ще залишились такі проблеми і кризові ситуації в Африці, які ОАЄ до сих пір не вдалося розв'язати і досягти їх мирного врегулювання (сомалійсько-ефіопська територіальна суперечка, стосунки Марокко і Західної Сахари, положення у Чаді, Ліберії та ін.).

Створення ОАЄ сприяло підвищенню авторитету африканських держав на міжнародній арені, дозволило координувати їх зовнішньо-політичну діяльність. Вже на установчій конференції ОАЄ у 1963 р. прозвучала рішуча вимога припинити військову окупацію континенту вивести іноземні війська з його території, ліквідувати іноземні бази ^в Африці. У резолюції "Загальне роззброєння", містилася колективна вимога про загальне і повіне роззброєння заради збереження миру і безпеки. За рекомендацією сесії Ради міністрів (Адіс-Абеба, 1963), яка прийняла резолюції "Роззброєння і ядерні випробування", майже всі африканські держав" приєднались до Договору 1963 р. про заборону випробування ядерної зброї, Перша сесія Асамблеї ОАЄ (Каїр, 1964) прийняла резолшюцію про перетворення Африки на без'ядерну зону. Більшість країн — членів ОАЄ підписали Договір 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї. ОАЄ добивається перетворення Індійського океану на зону миру-учасники 17-ої сесії Асамблеї (Фрітаун, 1980) у спеціальній резолюції^і висунули вимогу демілітаризації Індійського океану і повернення Маврикію о. Дієго-Гарсія, який був у 1965 р. перетворений на потужнуну базу військовоОморського флоту і військово-повітряних сил США.

ОАЄ сприяла досягненню єдності позицій африканських держав з низки актуальних міжнародних проблем, у тому числі, близькосхідної. У резолюціях сесій Асамблеї, які проходили у 70-80х рр-та інших документах ОАЄ було виражено солідарність з палестин ським народом, висунуті вимоги про звільнення Ізраїлем окупованих арабських територій.

Одним із найбільш важливих напрямів діяльності ОАЄ булаборотьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расистських режимів в Африці. Вона велась у різних формах, що включали як надання моральної й матеріальної допомоги національно-визвольнимрухам, так і підтримку ідеї деколонізації на міжнародних форумах перш за все в ООН. Одночасно зі Статутом ОАЄ було прийнято документ "Деколонізація", що визначав заходи, які держави-члени зобов'язувалися здійснювати з метою досягнення національної незалежності всіма країнами континенту. ОАЄ зробила значний внесок у боротьбу за національну незалежність народів португальських колоній і народу Зімбабве, боролась за звільнення народів Південної Африки від колоніального і расового гніту, вимагала лікві-дувати систему апартеїду, прийняття щодо ПАР всеохоплюючих санкцій, виступала за припинення незаконної окупації Намібії південноафриканськими військами, вимагала розв'язання намібійської проблеми на основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 р.

Після визнання на 13-ій сесії Асамблеї (Порт-Луї, 1976) законності збройної боротьби проти расистських і колоніальних режимів, ОАЄ збільшила матеріальну і військову допомогу СВАПО, якого вона вважала єдиним законним представником намібійеького народу.

Антиколоніальна, антирасистська боротьба ОАЄ була невіддільною від її боротьби проти неоколоніалізму, імперіалізму У резолюції 7-ої сесії Ради міністрів ОАЄ {Адіс-Абеба, 1966) боротьбапроти імперіалізму і за визволення Африки визнана одній з основних цілей ОАЄ. У Статуті організації боротьбу проти неоколоніалізму "у всіх його формах і проявах" віднесено до найбільш важливих її завдань. ОАЄ засуджувала провідні кола Заходу за дії, щохарактеризувала як втручання до внутрішніх справ африканськихдержав, дестабілізацію положення в Африці, організацію чи заохочення агресії проти деяких з них. У резолюціях 18-ої сесії Асамблеї(Найробі, 1981), 19-ої сесії (Адіс-Абеба, 1983 р.,), 20-ї сесії (1984 р Адіс-Абеба), 21-ої сесії (Адіс-Абеба, 1985) і в багатьох інших документах ОАЄ провідні держави на чолі з США засуджувались заспівробітництво з ПАР, невиконання рішення Ради Безпеки ООНпро запровадження проти цієї країни санкцій.

ОАЄ надавала великого значення проблемі подолання економічної та соціальної відсталості африканських країн, яка залишилась від колоніалізму. На 2-ій надзвичайній сесії Асамблеї (Лагос, 1980) було схвалено "Лагоський план дій" з рекомендаціями з економічного розвитку африканських держав на період до 2000 р., виконання яких покликано сприяти досягненню ними господарської самостійності.

21 сесія Асамблеї ОАЄ у 1985 р. прийняла Першочергову програму розвитку економіки африканських країн на 1986-1990 рр. і схвалила організацію проведення у 1988 р. міжнародної конференції з проблем зовнішньої заборгованості африканських країн; 22 сесія Асамблеї ОАД (1986) відмінила положення про зв'язок роззброєння з розвитком. Учасники сесії дійшли висновку, що основна причина економічних труднощів континенту криється в несправедливому характері існуючого міжнародного економічного порядку і таким чином приєдналися до країн, що розвиваються, з питання підтримки нового міжнародного економічного порядку. У вересні 1987 р. міністри фінансів 18 африканських держав розробили документ "Погоджувальна позиція африканських країн із зовнішньої заборгованості", де зроблено висновок про кризовий стан економіки африканських країн. (На 1987 р. зовнішня заборгованість країн континенту складала 200 млрд дол., що перевищувало 20 % від експортних надходжень). Надзвичайна сесія Асамблеї ОДЄ (грудень 1987 р.) відмітила, що боргова криза Африки є загрозою основам економічних і політичних систем багатьох держав континенту. Шляхи розв'язання проблеми учасники сесії вбачали у встановленні нового міжнародного економічного порядку.

У 1991 р. в Абуджі держави - члени ОАЄ підписали Договір про утворення Африканського економічного співтовариства, який мають ратифікувати дві третини країн, які входять до ОАЄ. Договір визначає термін формування співтовариства у 34 роки і передбачає, що процес буде проходити у шість етапів різної тривалості. Африканське економічне співтовариство стане складовою частиною ОАЄ. Його основними цілями визначено:

· · сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку та інтеграції економік африканських країн;

· · координація і узгодження політики різних африканських економічних об'єднань з метою сприяння поступовому формуванню співтовариства.

У 1993 р. Асамблея глав держав і урядів закликала країни п'яти африканських субрегіонів вжити заходів з тим, щоб існуючі субрегіональні інститути економічного співробітництва та інтеграції відповідали потребам створення Африканського економічного співтовариства за координації з боку субрегіональних економічних об'єднань.

У 1996 р. держави - члени ОАЄ підписали Договір Пеліндаба, який передбачав створення в Африці зони, вільної від ядерної зброї. Ця акція відповідала рішенням конференції 1995 р. з перегляду і розширення договору про нерозповсюдження ядерної зброї, де було наголошено, що створення зон, вільних від ядерної зброї, зміцнює глобальний і регіональний мир та безпеку.

ОАЄ має значні труднощі у своїй діяльності, що значною мірою зумовлено відмінностями у соціально-економічній і зовнішньополітичній орієнтації країн-членів, неоднорідності у рівні економічного розвитку та ін. Недостатня ефективність ОАЄ у низці випадків, особливо при врегулюванні суперечок між країнами-членами, пояснюється тим, що її рішення мають лише консультативний характер і Статут організації не зобов'язує країни-члени їх виконувати.

Молоді африканські держави мають багато подібних рис, але вони не складають справжню "історичну спільноту". Між загальними принципами зовнішньої політики африканських держав, їх "колективною дипломатією" та індивідуальними діями на міжнародній арені існують певні відмінності, які за роки незалежності лише поглибились. У самій ОАЄ ситуація з проблемою єдності загострилась. Колишній генеральний секретар ОАЄ Іде Умару, який посідав цей пост протягом 1985-1989 рр. писав так: "Якщо самі делегати спочатку збираються в Адіс-Абебі чи інших місцях, приймають рішення, а потім, повертаючись до своїх країн, стверджують, що ці рішення ні до чого не зобов'язують, оскільки національні проблеми важливіші, то така поведінка підриває; довіру до організації та її ефективність".

Викликає стурбованість стан фінансів ОАЄ. Наприклад, 53 сесія Ради Міністрів ОАЄ в Адіс-Абебі у лютому 1991 р. за традицією займалась підведенням фінансових підсумків і бюджетом на 1991/92 фінансовий рік. Рада Міністрів схвалила бюджет у сумі 27,9 млн дол., що на 750 тис. дол. перевищувало пропозиції, які містились у проекті секретаріату. Таке рішення було прийнято у зв'язку з намірами фінансувати діяльність ОАЄ з мирного врегулювання внутрішніх конфліктів в Африці. Але на тій самій сесії Ради Міністрів булб заявлено про систематичне невиконання членами організації своїх фінансових зобов'язань перед нею (і це питання піднімається з року в рік). На середину 90-х рр. загальна сума заборгованості до основного фонду ОАЄ (без врахування фондів допомоги) складала 45,5 млн дол. Лише у 37 із 53 держав - членів ОАЄ не було боргів перед організацією. Ніяких санкцій до порушників вжито не було (лише оголошено про дискримінацію при наборі на роботу до секретаріату ОАЄ).

Для ОАЄ на сьогодні актуальними залишаються питання зміцнення єдності, консолідація, безпека на континенті, створення африканського спільного ринку. Штаб-квартира ОАЄ знаходиться в Адіс-Абебі (Ефіопія).