Суд ЄС.

 

Судові функції в Євросоюзі виконують кілька установ, які тісно співпрацюють з національними судами держав-чле-нів. До судових установ у Євросоюзі належать Суд ЄС та Суд першої інстанції. Крім судів, суперечки розв'язують Єв­ропейська рада та Комісія.

Суд ЄС засідає у Люксембурзі. У його складі — 15 суд­дів та 9 генеральних адвокатів. Вони призначаються строком на 6 років з правом бути переобраними шляхом угоди між урядами держав-членів з-поміж осіб, які мають кваліфікацію для призначення на найвищі судові посади у своїх країнах або є юристами з визнаною компетенцією. Кожні три роки від­бувається часткова заміна суддів та генеральних адвокатів.

На відміну від суддів обов'язком генеральних адвокатів є підготовка та представлення на судовому засіданні мотиво­ваного висновку у справах, які розглядає Суд, з метою допо­могти Суду у виконанні його завдань (ст. 222 Угоди про за­снування ЄС).

Установчі документи не мають положень щодо націо­нальної належності судців або генеральних адвокатів чи їх пропорційного представництва, однак на практиці склалося так, що в Суді засідає по одному представнику від кожної дєржави-члена, а генеральні адвокати представляють най­більші з цих держав: по два генеральні адвокати від Велико­британії, Франції, Німеччини та Італії. Дев'ятий генеральний адвокат призначений на період з 1 січня 1995 р. до 6 жовтня 2000р.

Судді обирають зі свого складу голову Суду строком на три роки з правом на переобрання (ст. 223 Угоди про засну­вання ЄС).

Суд засідає у повному складі, а також може формувати палати з трьох, п'яти або семи суддів як для проведення по­передніх розслідувань, так і для винесення рішень з певних категорій справ.

У повному складі Суд засідає, як правило, на вимогу дер-жави-члена або інституту ЄС, який є стороною у процесі розгляду справи (ст. 221 Угоди про заснування ЄС).

Судове провадження складається з двох частин — пись­мового та усного. Для дійсності рішення Суду необхідно, щоб у його виробленні брала участь непарна кількість суддів (ст. 15 Протоколу про Статут Суду співтовариств).

Суд ЄС задуманий як незалежний орган. Це забезпечу­ється порівняно тривалим терміном служби, формальною не­залежністю від держав-членів, імунітетами та привілеями суддів, забороною виконання водночас з діяльністю у Суді інших функцій, а також можливістю усунення з посади лише шляхом одноголосного рішення Суду та генеральних адвока­тів у разі невідповідності займаній посаді (статті 2—4, 6 і 8 Протоколу про Статут Суду співтовариств). Проте принцип одноголосності держав-членів при призначенні або переоб­ранні суддів залишається досить сильним засобом для того, щоб тиснути на них.

Суд ЄС є вишою судовою інстанцією Євросоюзу, яка по­кликана забезпечувати додержання законності при тлума­ченні та застосуванні положень Угоди про ЄС (ст. 220 Угоди про заснування ЄС). Деякі додаткові повноваження Суд ЄС має у межах Угоди про Євросоюз,

У своїй діяльності Суд ЄС виконує функції міжнародно­го, конституційного і частково адміністративного суду.

Як міжнародний суд він розв'зує суперечки між держа-вами-членами, які стосуються об'єкта установчої угоди (ст. 239 Угоди про заснування ЄС), а також між державами-членами та інститутами ЄС чи між останніми.

До держави-члена, яка не виконує рішень Суду ЄС, ос­танній може застосовувати санкції у формі одноразових сплат або штрафів (ст. 228 Угоди про заснування ЄС).

Виконуючи роль конституційного суду, Суд ЄС розгля­дає законність актів, прийнятих спільно Європарламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, які не належать до рекомендацій та висновків, а та­кож актів Європарламенту, що мають правові наслідки для третіх сторін (ст. 230 Угоди про заснування ЄС).

Суд ЄС також уповноважений робити висновки щодо від­повідності міжнародних угод, які укладають між ЄС та од­нією чи більше державами чи міжнародними організаціями (ст. 300 Угоди про заснування ЄС). Якщо передбачувана угода не відповідає положенню Угоди про заснування ЄС, то її укладання вимагає внесення змін до угоди про заснування.

Суд ЄС може розв'язувати суперечки, пов'язані з неза­конною бездіяльністю Європарламенту, Ради чи Комісії (ст. 232 Угоди про заснування ЄС).

Крім того, Суд ЄС уповноважений давати належне тлу­мачення установчих угод та актів органів ЄС.

Виконуючи функції адміністративного суду, Суд ЄС має юрисдикцію в будь-якому спорі між ЄС та його службов­цями (ст. 236 Угоди про заснування ЄС), а також у разі роз­в'язання спорів, що стосуються відшкодування збитків, запо­діяних інститутами ЄС чи його службовцями при виконанні ними своїх обов'язків (статті 235 і 288 Угоди про заснуван­ня ЄС).

Правом звертатися до Суду ЄС наділені держави-члени, інститути ЄС та фізичні і юридичні особи. При цьому для звернення з позовом до Суду ЄС не треба згоди іншої сторо­ни спору, крім випадків, коли спір між державами-членами, що стосується предмета Угоди про заснування ЄС, подаєть­ся на розгляд Суду за особливою згодою між сторонами. За всю історію існування ЄС держави-члени зверталися до Су­ду зі скаргою на іншу державу-член лише кілька разів. Най­частіше до Суду звертаються інститути співтовариства.

Здатність фізичних та юридичних осіб звертатися до Су­ду ЄС обмежена випадками: 1) коли вони оскаржують закон­ність актів, які прямо й безпосередньо стосуються таких осіб (ст. 230 Угоди про заснування ЄС); 2) коли йдеться про без­діяльність інститутів у формі неприйняття щодо таких осіб актів обов'язкового характеру (ст. 232 Угоди про заснування ЄС).

Фізичні та юридичні особи можуть також звертатися з позовом до Суду ЄС проти таких актів, прийнятих спільно Європарламентом та Радою або самою Радою, які надають Суду необмежену юрисдикцію щодо санкцій, зазначених у таких актах (ст. 229 Угоди про заснування ЄС). Зокрема, Суд ЄС може скасувати, збільшити або зменшити суми штрафів та платежів, що накладаються на правопорушника.

До Суду ЄС можуть також звертатися національні суди держав-членів з проханням винести преюдиціальне рішення щодо тлумачення Угоди про заснування ЄС, дійсності і тлу­мачення актів інститутів ЄС та ЄЦБ, тлумачення статутів органів, створених за рішенням Ради (ст. 234 Угоди про за­снування ЄС). У разі такого звернення судовий розгляд справи у відповідному національному суді призупиняється до винесення рішення Судом ЄС. Після отримання преюди-ційного рішення Суду ЄС національний суд приймає оста­точне рішення у справі.

При цьому треба мати на увазі, що Суд ЄС може вирішу­вати тільки питання права, які передані йому на розгляд. Він не уповноважений вирішувати які-небудь питання фак­ту, а також застосовувати право до фактів. Це належить до компетенції національних судів, як і тлумачення національного права. Суд ЄС може заявити, що та чи інша самостійна норма має характер прямої дії, а також, що право ЄС має пріоритет щодо національного права держав-членів, але він не може вирішувати, чи суперечить якесь конкретне поло­ження національного права праву ЄС, і тим більше оголошу­вати відповідне положення національного права недійсним. Це мають робити національні суди [13].

Національні суди, однак, можуть відмовитися від звер­нення до Суду ЄС, заявивши, зокрема, що відповідні поло­ження права ЄС є чіткими і зрозумілими, і не вимагають тлумачення Суду ЄС. Така відмова має своє юридичне об­грунтування у доктрині "act clair", яка визнана Судом ЄС. Тим самим існує можливість застосовувати акти національ­ної влади, що суперечать праву ЄС.

Але в цілому право Суду ЄС виносити рішення у преюди­ціальному порядку забезпечує однакове тлумачення і засто­сування права ЄС у всіх державах-членах.

У межах Угоди про Євросоюз Суд ЄС має повноваження стосовно питань співробітництва у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. Зокрема, до його компе­тенції входить надання преюдиційних рішень щодо чинності та тлумачення актів, прийнятих у процесі такого співробіт­ництва, а також щодо чинності та тлумачення заходів сто­совно практичного застосування цих актів. Умови звернень національних судів або трибуналів до Суду ЄС аналогічні тим, які регулює Угода про заснування ЄС. Єдиною додатко­вою умовою є попереднє визнання державою-членом у спе­ціальній заяві зобов'язань визнавати повноваження Суду ЄС щодо надання попередніх рішень.

Крім того, Суд ЄС має юрисдикцію стосовно законності актів у формі рамкових рішень та рішень, прийняття яких передбачене відповідними положеннями Угоди про Євросо­юз. Підставами для оскарження таких актів є відсутність компетенції, істотне порушення процедурних вимог, недо­держання положень Угоди про Євросоюз і правових норм, які визначають умови його реалізації, а також зловживання владою.

Він також може розглядати суперечки як між окремими державами-членами щодо тлумачення або застосування ак­тів, прийнятих у межах співробітництва у згаданій сфері, у разі, якщо цього не може вирішити Рада, так і між окремими державами-членами та Комісією щодо тлумачення або засто­сування конвенцій, прийняття яких передбачено відповідни­ми положеннями цього розділу Угоди про Євросоюз (ст. 35 Угоди про Євросоюз).

На Суд ЄС покладені і повноваження щодо контролю за діями держав-членів, які мають намір встановити більш тіс­ну співпрацю між собою, використовуючи для цього інститу­ти, процедури та механізми, створені на основі установчих угод про Євросоюз та заснування ЄС (ст. 40 Угоди про Євросоюз).