Члени
організації. До складу ОІК входить 56 держав. Турецька община Кіпру, Рух
неприєднання, Ліга арабських держав, Організація африканської єдності,
Організація економічного співробітництва (ЕКО), а також ООН мають статус
спостерігачів.
Штаб-квартира
ОІК. Відповідно до рішень конференції міністрів закордонних справ ісламських
країн в Джидді у 1970 р. тимчасовим місцеперебуванням штаб-квартири ОІК
("до повного звільнення Єрусалиму") визначено Джидду (Саудівська
Аравія).
Мета ОІК. На
першій зустрічі у верхах країн - членів ОІК основними завданнями організації
були проголошені:
·
мобілізація зусиль мусульман на боротьбу за звільнення
мусульманських святинь, які знаходяться в Східному Єрусалимі;
·
боротьба проти анексії Ізраїлем Єрусалиму.
Однак
поступово коло завдань було суттєво розширено І вже у Статуті ОІК (1972)
проголошувалось, шо діяльність організації спрямована на досягнення наступних
цілей:
·
зміцнення ісламської солідарності;
·
підтримка боротьби мусульман "на захист своєї
честі, незалежності та національних прав";
·
розвиток співробітництва країн-членів в економічній,
соціальній, культурній та науковій сферах;
·
боротьба за досягнення миру та безпеки у всьому світі на
основі справедливості;
·
координація зусиль з охорони ісламських святинь;
підтримка законних прав арабського народу Палестини;
·
діяльність з викоренення расизму і колоніалізму у
будь-яких їх формах;
·
створення сприятливої атмосфери для досягнення
взаємопорозуміння та налагодження співробітництва між державами - членами ОІК,
з одного боку, і рештою держав світу - з іншого.
Структура
організації:
1. Конференція глав держав та урядів
мусульманських країн.
2. Конференція міністрів закордонних
справ.
3. Генеральний секретаріат.
Конференція глав держав та урядів у складі
керівників держав та урядів країн-членів є вищим керівним органом ОІК.
Скликається один раз на три роки (з 1981 р.). Усього було проведено вісім таких
конференцій.
Конференція
міністрів закордонних справ є робочим органом, який проводить свої засідання
щорічно. До кола його обов'язків входить:
·
контроль за ходом реалізації рішень, прийнятих на
конференції глав держав та урядів;
·
розгляд поточних політичних, економічних, соціальних,
релігійних та міжнародних проблем;
·
затвердження бюджету Генерального секретаріату та інших
органів ОІК.
Генеральний
секретаріат створений згідно з рішенням конференції 1970 р. міністрів
закордонних справ у Джидді, є постійно діючим виконавчим органом ОІК. Його
очолює Генеральний секретар, який призначається на чотири роки.
Генеральний
секретар має чотири заступники:
·
з політичних питань;
·
з юридичних питань та питань, пов'язаних зі становищем мусульманських громад у державах
- нечленах ОІК;
· з питань інформації та культури;
·
з питань економіки, науки і техніки.
У складі
Генерального секретаріату діє низка відділів: соціально-економічний; з питань
науки та техніки; у справах Азії; у справах Аф-рики; з міжнародних питань;
інформації; з прав людини та релігійних меншин; з питань мусульманських
неурядових організацій та ін.
Офіційними
мовами ОІК є арабська, англійська та французька.
У травні 1980 р. було створено постійний Комітет
міністрів, до складу якого входить 11 міністрів країн - учасниць та Генеральний
секретар.
Компетенція Комітету міністрів:
·
розгляд будь-якої надзвичайної ситуації або ж кризи, щб
стосується однієї із країн - членів ОІК;
·
вирішення конфліктів та суперечок, що мають місце між
мусульманськими країнами;
·
виконання доручень Конференції міністрів закордонних
справ.
Унаслідок
розширення масштабів співробітництва між країнами - членами ОІК у межах структури Організації Ісламська Конференція
було створено розгалужену систему комітетів, які формуються за необхідністю
згідно з рішеннями Конференції глав держав та урядів або Конференції
закордонних справ. До складу ОІК (на січень 1997 р.) входять 14 комітетів:
1. Комітет з питань Єрусалиму.
2. Постійний комітет з питань інформації
та культури.
3. Постійний комітет з
торговельно-економічного співробітництва.
4. Постійний комітет з науково-технічного
співробітництва.
5. Ісламський комітет миру.
6. Ісламський комітет з питань економіки, культури та соціальних проблем.
7. Постійний комітет з фінансових питань.
8. Контрольно-фінансовий комітет.
9. Спеціальний комітет з Афганістану.
10. Комітет ісламської солідарності з
народами Сахеля.
11. Шестисторонній міністерський комітет з
мусульманам Філіппін.
12. Шестисторонній міністерський комітет з
Палестини.
13. Контактна група з Боснії та Герцеговини.
14. Контактна група з Джами та Кашміру.
При ОІК діє
ціла низка спеціальних організацій, які умовно можна розділити на дві групи:
·
організації, які фінансуються за рахунок бюджету ОІК і
членство в яких автоматично отримали всі країни - учасниці ОІК;
·
організації, що діють у межах ОІК, але мають окремий
бюджет і до яких держави - члени ОІК можуть приєднуватись за бажанням.
До першої
групи відносяться Центр статистичних економічних та соціальних досліджень
(Анкара); Центр вивчення історії ісламу, ісламського мистецтва та культури
(Стамбул); Ісламський центр професійно-технічної підготовки та досліджень
(Дакка); Ісламський центр розвитку торгівлі (Касабланка); Ісламська організація
з науки, технологій та розвитку (Джидда); Центр ісламського права (Джидда);
виконавчий комітет Фонду ісламської солідарності (Джидда); Фонд Єрусалиму
(Джидда); Міжнародний комітет з охорони ісламської спадщини (Стамбул).
До складу
другої групи входять Ісламський банк розвитку (Джидда); Ісламська організація
освіти і культури (Раббат); Міжнародне ісламське агентство новин (Джидда);
Організація радіомовлення ісламських країн (Джидда).
Основи функціонування ОІК. Конституційним документом Організації Ісламська Конференція є Статут, який був прийнятий у 1972 р. на конференції міністрів закордонних справ і в якому визначається мета та цілі діяльності організації, окреслено у загальному плані організаційну структуру та основні сфери діяльності ОІК.
Статутом
проголошено, що ОІК будується на засадах:
·
повного рівноправ'я;
·
невтручання до внутрішніх справ;
·
поваги суверенітету, незалежності та територіальної
цілісності;
·
урегулювання спірних питань мирними шляхами;
·
невикористання сили або загрози силою.
Відповідно до
Статуту членами цієї міжнародної міжурядової мусульманської організації є всі
держави, що брали участь у конференції у верхах у Рабаті (1969), конференціях
міністрів закордонних справ у Карачі (1970) та Джидді (1972) і підписали
Статут. Організація Ісламська конференція є відкритою для приєднання до неї
інших мусульманських держав. Згідно зі Статутом ОІК заяви щодо прийняття нових
членів організації подаються до Генерального секретаріаіу та затверджуються на
наступній конференції міністрів закордонних справ двома третинами голосів
учасників конференції. Мусульманські меншини у немусульманських країнах
направляють своїх представників до ОІК як спостерігачів.
Відповідно до
ст. 10 Статуту Організації її члени мають право . вийти зі складу організації.
Для цього країна член ОІК має подати відповідну заяву Генеральному секретареві
ОІК та виплатити членські внески до кінця поточного фінансового року.
Зміни до Статуту можуть бути внесені за умови згоди двох третин членів організації.
ОІК та ООН. З
1975 р. ОІК має_статусспостерігачів ООН. На XXXVI сесії Генеральної Асамблеї
ООН ухвалено резолюцію "Про співпрацю між ООН та ОІК" , в якій
наголошувалось на необхідності створення спеціального механізму для координації
дій сторін.
Основні
напрямки діяльності ОІК. Економічні питання посідають вагоме місце у діяльності
ОІК, що зумовлено значною мірою тим, що перед більшістю її членів гостро стоять
проблеми подолання відсталості та слаборОзвиненості. Для реалізації завдання
розвитку економічної та науково-технічної співпраці між державами - членами ОІК
у структурі Генерального секретаріату було створено спеціальний
соціально-економічний відділ, на який покладено функції розробки конкретних
планів та координації діяльності економічних організацій мусульманських країн.
Теоретичні засади стратегії економічного розвитку країн - членів ОІК
розробляються насамперед у межах Ісламської організації з науки, технологій та
розвитку та Ісламської організації освіти, науки і культури.
У 60-70-х рр.
ОІК стала пропагуватися концепція "нового ісдам.ського економічно порядку,
яка базується на спробі поєднання ісламських етичних. принципів _з
економічними. Економічна програма руху мусульманської солідарності, розроблена
ОІК, передбачає два етапи економічної інтеграції. На першому планувалося
розширення економічного співробітництва всередині окремих груп країн, які мають
схожі економічні структури. Другий етап включає систему заходів, спрямованих на
інтеграцію сформованих груп до єдиної " ісламської економічної
системи".
У другій
половині 70-х рр. ОІК перейшла до практичної реалізації даної концепції. Було
створено відповідні механізми у межах структури ОІК, головну роль серед яких
відіграє Ісламський банкрозвитку. Діяльність останнього спрямована, з одного
боку, на надання позик, насамперед, найменш розвиненим країнам - членам банку
для створення та розширення інфраструктури, здійснення інших проектів
внутрішньогосподарського розвитку, а з іншого -на фінансування зовнішньої
торгівлі мусульманських країн.
У центрі уваги
ОІК з моменту її створення знаходиться близько-східна проблема і, зокрема,
єрусалимське питання. На форумах ОІКприймалися рішення щодо країн, які
підтримували зовнішньополітичний курс Ізраїлю; щодо надання допомоги у
справедливій боротьбі палестинського народу; щодо підтримки боротьби
сирійського народу та уряду САР проти окупації та агресії тощо. Наголошувалось,
що справа Палестини є "головним завданням умми". Позиція ОІК з
Близького Сходу базується на принципі досягнення у цьому регіоні справедливого
та всеохоплюючого миру, в основі якого лежить виведення ізраїльських військ з
окупованих палестинських та арабських територій, включаючи священне місто
Аль-Куде (Єрусалим) гарантування невід'ємних прав палестинського народу, аСШеТ
його права на повернення на свою батьківщину - Палестину, права на
самовизначення без іноземного втручання, права на утворення незалежної
палестинської днржави на своій
батьківщині Палестині під
керівництвом Організації визволення Палес-тини. Що стосується поглядів на
методи досягнення цілей, проголошених
ОІК на Близькому Сході, то вони зазнали суттєвої еволюції. У період 70-х - на
початку 80-х рр. ОІК стояла на досить радикальних позиціях з цього питання, які
найбільш чітко були окреслені на III Конференції глав держав та урядів ОІК
(січень 1981 р., Мекка та Ет-Таїф) і полягали у наступному:
·
неприйнятність резолюції Ради Безпеки ООН № 242 як
основи для розв'язання
близькосхідного конфлікту та палестинської проблеми, оскільки її положення є
несумісними з палестинськими та
арабськими правами;
·
оголошення Ізраілю
священної війни "в ім'я спасіння Єрусалиму, підтримки палестинського
народу та справи звільнення V окупованих територій" (при цьому форми
джихаду не визначалися);
·
використання
мусульманськими країнами свого політичного,фінансового, афтового та військового
потенціалу дляборотьби з ізраїльською агресією,підриву ізраїльської
економіки для припинення_фінансової та
військової допомоги, яку одержує Ізраїль''.
Діяльність ОІК за роки її існування, зазначалося у
ході конференції у верхах у 1994 р. у Марокко, стала багатогранною, пройшовши
шлях від трагедії Аль-Акси до налагодження економічного,торговельного та
культурного співробітництва між країнами-членами, діяльності, спрямованої на
мирне вирішення конфліктів та суперечок між мусульманськими країнами. Однак
відсутність економічної та політичної стабільності у самих мусульманських країнах,
згуртованості країн-членів на міжнародній арені ослаблюють позиції ОІК як
впливового фактору у сучасній системі міжнародних відносин.