Утворення Організації Ісламська Конференція (ОІК) та
розгорнута нею діяльність є наслідком реалізації на практиці ідей та традиції
панісламізму Панісламізм як релігійно-політична ідеологія, в основі якої лежать
уявлення про єдність та солідагжість усіх членів мусульманської общини
незалежно від їх державної, расової, національної або соціально приналежнтстіг,
виник у другій половині ХіХ ст і повязаний
діяльністю Саіда Джамаль ад-Діна аль-Афгані, який сформу-лював ідеї
'реліпйно-політичного союзу мусульманських народів. Тривалий час головним
лозунгом концепції панісламізму був лозунг об'єднання всіх мусульман у межах
єдиної теократичної держави. Активним прихильником ідеї об'єднання на міждержавній
основі мусульманських кра'їн виступала Саудівська Аравія, на території якої
розташовані головні мусульманські святині, і яка вбачала в реалізації цієї ідеї
реальний шлях до свого утвердження на міжнародній арені як регіонального центру
сили. У березні 1956 р. Саудівська Аравія досягла угоди з Єгиптом та Пакистаном
про створення Ісламського конгресу, який проте не став дієздатним міждержавним
утворенням.
У 1957 р.
Саудівська Аравія висунула пропозицію про створення ісламського пакту, до
складу якого ввійшли б країни Близького Сходу та Північної Африки, Туреччина,
Іран та Пакистан, і який би мав на меті забезпечення зближення мусульманських
країн та набуття якості своєрідної противаги союзу Великої Британії, Франції та
Ізраїлю, що виник у період троїстої агресії 1956 р. проти Єгипту. На розвиток
цієї ідеї Пакистан запропонував укласти "об'єднаний всесвітній ісламський
пакт". Однак вищезгадані пропозиції не знайшли широкої підтримки серед
мусульманських країн.
У 1965 р.
король Саудівської Аравії Фейсал під час свого офіційного візиту до Ірану
висунув нову ідею: скликати конференцію глав держав та урядів мусульманських
країн. Саудівську ініціативу було підтримано лише Йорданією та Іраном. Така
стримана реакція на пропозицію Ер-Ріаду значною мірою була спричинена
негативною позицією лідера арабського світу - насерівського Єгипту -щодо
проектів створення ісламського пакту або ісламської конференції як таких, що
суперечать ідеям арабської єдності.
Поразка арабів
у шестиденній війні з Ізраїлем докорінно змінила як ситуацію на Близькому Сході
у цілому, так і співвідношення сил у самому арабському світі, суттєво
послабивши позиції прихильників концепції панарабізму - Єгипту та Сирії, - що
об'єктивно сприяло втіленню у життя панісламіських ідей, які активно пропагувалися
Саудівською Аравією.
Новим моментом
близькосхідних реалій після арабо-ізраїльської війни 1967 р. стала ізраїльська
окупація Східного Єрусалиму, де знаходяться мусульманські святині, та курс
офіційного Тель-Авіву на його анексію (відоме рішення ізраїльського кнесету про
об'єднання обох частин міста та поширення на всю територію Єрусалиму юрисдикції
Ізраїлю). Проблема Єрусалиму, з одного боку, стала однією із найбільш гострих
та складних у всьому комплексі арабо-ізраїльських відносин, а з іншого - вийшла
за межі цього протистояння, оскільки стосувалися емоційних та релігійних
почуттів мільйонів мусульман світу. Саме питання Єрусалиму стало каталізатором
процесу організаційного становлення руху ісламської солідарності на
міжурядовому рівні. Приводом, що прискорив цей процес, була низка інцидентів,
пов'язаних з мусульманськими святинями; найбільш серйозним серед вищезгаданих
став факт підпалу австралійським емігрантом Д.Роханом мечеті Аль-Акса у
Східному Єрусалимі. Недивлячись на те, що ізраїльський суд визнав Д.Рохана
психічно хворою людиною, мусульманський світ сприйняв акт підпалу Аль-Акси як
ще один прояв антимусульманського курсу Ізраїлю.
Ініціатором
розгортання процесу міжнародної ісламської солідарності знову стала Саудівська
Аравія, король якої закликав мусульманські країни до джихаду проти Ізраїлю.
Ер-Ріаду вдалося надати політико-ідеологічним ідеям панісламізму більшої
привабливості для арабських країн шляхом тісної ув'язки проекту ісламського
пакту із завданнями боротьби за ліквідації результатів наслідків війни 1967 р.
За умов поширення ісламських настроїв в арабському суспільстві (наслідки
поразки у війні з Ізраїлем) та негативної суспільної та політичної реакції в
мусульманському світі на факт окупації Ізраїлем арабських земель ідея скликання
міжнародної ісламської конференції на вищому рівні була підтримана більшістю
арабських країн (за винятком Сирії та Іраку).
Відповідно до
рішень Ради Ліги арабських держав (зустріч на рівні міністрів закордонних
справ) на короля Марокко Хасана II були покладені функції підготовки такого
форуму. Хасан II направив керівникам 35 держав запрошення взяти участь у
зустрічі мусульманських країн.
Перша в, історії конференція мусульманських країн на вищому рівні відкрилася 22 вересня 1969 р. у Рабаті (Марокко); в її роботі взяли участь представники 25 держав. Учасники рабатського форуму прийняли рішення про створення постійно діючої Організації Ісламська Конференція, структурне оформлення якої відбулося лише у лютому 1972__р. на зустрічі міністрів закордонних справ країн - членів організації у Джидді, коли і було прийнято Статут ОІК.