69. Основні напрямки діяльності НБСЄ/ОБСЄ.

 

Організацію з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), що раніше називалася Нарадою з безпеки і спів­робітництва у Європі (НБСЄ), було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січ­ні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. Внаслідок розпочатого у 1972 році процесу НБСЄ, у 1975 р. було ухвалено Гельсінкський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнарод­ної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в еко­номічній, культурній, технічній та науковій галузях.

Перелік держав-учасниць: Австрія, Албанія, Азербайджан, Андор­ра, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Кіпр, Киргизька Республіка, Лат­вія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Сан-Маріно, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Таджикистан, колишня Югославська Республіка Македонія*, Туркменістан, Туреччина, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швейца­рія, Швеція, Югославія (участь призупинено).

 

Іиституціоналізащя ОБСЄ

21 листопада 1990 р. у рамках НБСЄ відбулася зустріч на найвищому рівні, на якій глави держав і урядів тодішніх 34 країн-учасниць ухвалили Паризьку хартію для нової Європи. Цим документом було засновано Раду міністрів закордонних справ країн — учасниць НБСЄ як головний форум для регулярних політичних консультацій. Відповід­но до Хартії також було створено Комітет старших поса­довців, відповідальний за розгляд поточних питань, підго­товку засіданнь Ради та виконання ухвалених нею рішень, та три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у Празі, який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам у Відні та Бюро вільних виборів (Варшава), пізніше перейменоване на Бюро демократич­них інститутів та прав людини (БДІПЛ).

19 червня 1991 р. в Берліні відбулося перше засідання Ради міністрів закордонних справ. Рада затвердила меха­нізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій в межах діяльності НБСЄ. Цей механізм було задіяно для врегулювання ситуації в колишній Югославії та Нагірно­му Карабаху.

9 липня 1992 р. на заключному засіданні у Гельсінкі глави держав та урядів країн — учасниць НБСЄ ухвали­ли Декларацію Гельсінського саміту "Проблеми доби змін". Декларація відображала досягнуту домовленість щодо подальшого зміцнення інститутів НБСЄ, запровад­ження посади Верховного комісара у справах національ­них меншин, створення структури раннього попереджен­ня, запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій, організації ознайомчих візитів та місій допові­дачів.

 Заходи щодо зміцнення довіри і безпеки (ЗЗДБ).

14 грудня 1992 р. на засіданні Ради міністрів закор­донних справ у Стокгольмі було ухвалено Конвенцію про примирення і арбітраж в рамках НБСЄ та вирішено за­снувати посаду Генерального секретаря.

1 грудня 1993 р. Рада міністрів закордонних справ на своєму засіданні в Римі схвалила ці організаційні зміни, в тому числі заснування у Відні двох нових структур — Постійного комітету, що став першим постійно діючим органом НБСЄ для проведення політичних консультацій і ухвалення рішень, та єдиного загального Секретаріату. Учасники засідання висловили також занепокоєння зрос­танням кількості і масштабів регіональних конфліктів та підтвердили своє прагнення до їх врегулювання, зокрема в колишній Югославії. У зв'язку з цим було запропоно­вано заходи, покликані підвищити здатність НБСЄ до врегулювання і відвернення конфліктів, та досягнуто до­мовленості щодо розвитку взаємин з іншими європей­ськими і трансатлантичними організаціями.

На саміті 1994 року в Будапешті були ухвалені інститу-ційні рішення, спрямовані на зміцнення НБСЄ. До них, зокрема, належать такі: про перейменування НБСЄ в Ор­ганізацію з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), про наступну зустріч глав держав і урядів країн ОБСЄ у 1996 р. в Лісабоні, про заміну Комітету старших посадов­ців Вищою радою, яка скликатиметься щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум; про створення Постійної ради (замість Постійного комітету), яка пра­цюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень; про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного саміту.

На саміті в Будапешті держави НБСЄ висловили полі­тичну волю і заявили про свою готовнісь надіслати до Нагірного Карабаху багатонаціональні сили з підтримки миру після прийняття сторонами домовленості про при­пинення збройного конфлікту.

Діалог з питань безпеки, контроль над озброєннями, роз­зброєння та заходи зміцнення довіри й безпеки (СЗВМз)

Знаменною віхою в розвитку процесу НБСЄ став Сток­гольмський документ 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в 1990 і 1992 роках. На Гельсінкській зустрічі в липні 1992 р. країни учасниці прийняли рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співро­бітництва в галузі безпеки, під егідою якого нині відбу­вається діалог з питань безпеки та переговори щодо конт­ролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки. Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 р., про­ходили переговори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі ("Програма термінових заходів"). У листопаді 1993 р. Форум прийняв чотири важливих до­кументи: "Стабілізаційні заходи в умовах локалізованих кризових ситуацій"; Керівні принципи здійснення пере­дачі звичайних озброєнь; Планування оборони; Контакти і співпраця у військовій галузі. Дві наступні частини "Програми термінових заходів" були узгоджені в грудні 1994 р. напередодні саміту НБСЄ в Будапешті: нова редак­ція Віденського документа (Віденський документ-94), що об'єднала колишні Стокгольмський та Віденський доку­менти і включила в себе тексти документів про Плануван­ня оборони та Контакти і співпрацю у військовій галузі, узгоджені в 1993 р., а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Заключний документ са­міту, який увібрав в себе нові Керівні принципи нерозпо-всюдження, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично-військових аспектів безпеки, куди було включено нові суттєві зобов'язання щодо демокра­тичного контролю над збройними силами та їх вико­ристання.

В руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 р., 22 країни НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежує цю катего­рію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір набув чинності 9 листопада 1992 року. 10 лип­ня 1992 року в рамках Гельсінкського саміту НБСЄ було підписано Заключний акт Договору ЗЗСЄ-1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних зброй­них сил та запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи.

Дейтонська мирна угода 1995 р. відкрила шлях до переговорів із заходів зміцнення довіри й безпеки між суб'єктами Боснії—Герцеговини, а також режиму конт­ролю над оззброєннями для сторін Дейтонської угоди.

Переговори відбулися під егідою ОБСЄ в 1996 році. Осо­бисті представники Голови ОБСЄ здійснювали голову­вання на переговорах та сприяли виконанню досягнутих угод. Відділ Секретаріату ОБСЄ у Відні відповідає за організацію необхідних перевірок, в яких беруть участь країни — учасниці ОБСЄ.

Запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій

Відповідно до Декларації Гельсінкського саміту 1992 р. ОБСЄ розробила цілий ряд механізмів відрядження офі­ційних місій та особистих представників Голови ОБСЄ для встановлення фактів, подання доповідей, здійснення моніторингу та посередницьких функцій згідно зі своїми повноваженнями щодо врегулювання кризових ситуацій та запобігання конфліктам. За останні кілька років ОБСЄ вживала таких заходів по відношенню до Косова, Санд-жака, Воєводіни, Скоп'є, Грузії, Естонії, Таджикистану, Молдови, Латвії, Нагірного Карабаху та Чечні. Почи­наючи з вересня 1992 р. НБСЄ здійснювала в Албанії, Болгарії, Хорватії, колишній Югославській Республіці Македонії3, Угорщині та Румунії місії, покликані сприя­ти перевірці дотримання режиму санкцій, введених ООН щодо Федеративної Республіки Югославії (Сербія та Чорногорія).

У 1996 році, після підписання Дейтонської мирної угоди, ОБСЄ організувала в Боснії—Герцеговині прове­дення загальних, а у вересні 1997 р. — муніципальних виборів. У 1997 році особистий представник Голови ОБСЄ надавав допомогу у політичному врегулюванні кризи в Албанії. Одним із результатів стало проведення в країні виборів, на яких ОБСЄ виступила в ролі спостері­гача.

 

Система безпеки, запропонована ОБСЄ

На саміті в Будапешті 5—6 грудня 1994 р. глави держав та урядів країн НБСЄ започаткували широке комплексне обговорення усіх аспектів безпеки з метою розробки її концепції на 21 сторіччя і з урахуванням поточних деба­тів з цих питань в країнах-учасницях.

Декларація Лісабонського саміту 1996 року про Сис­тему спільної всеосяжної безпеки Європи у 21 сторіччі підтвердила, що європейська безпека вимагає якнайшир-

 

3 Туреччина визнає республіку Македонію за її конституційною назвою.

 

шої співпраці і координації між країнами — учасницями ОБСЄ та європейськими і трансатлантичними організа­ціями і визначила ОБСЄ як особливо ефективний форум для розвитку співпраці та взаємодоповнення між такими оранізаціями та установами. В декларації також було ви­словлено намір ОБСЄ поглиблювати співпрацю з іншими організаціями безпеки, дії яких є прозорими та передба­чуваними, члени — поодинці й разом — дотримуються принципів і зобов'язань ОБСЄ, а членство базується на відкритих та добровільних обов'язках.

Наступним етапом у розбудові Системи безпеки стала зустріч країн — членів ОБСЄ на рівні міністрів закордон­них справ у Копенгагені в грудні 1997 р., яка ухвалила рі­шення про Основні напрямки розробки Документа-хартії ОБСЄ з питань європейської безпеки. Документ-хартію має бути розроблено на платформі безпеки, що базується на співробітництві і має на меті поглиблення співпраці між взаємопідсилюючими інституціями4 через неієрархіч-ні робочі стосунки, зорієнтовані на практичну діяльність. На зустрічі в Копенгагені було вирішено, що Спільна кон­цепція розвитку співпраці між взаємопідсилюючими інституціями має закласти підвалини для такої роботи.

Розбудова системи безпеки триває.