На сесії Європейської ради, що проходила на вищому рівні в Амстердамі в червні 1997 р., був у цілому схвалений проект Договору, підготовлений під час роботи Міжурядової конференції. У жовтні 1997 р. договір був остаточно схвалений головами держав та урядів країн-членів ЄС. Його повна назва - Амстердамський договір про зміни Договору про Європейський союз, договорів, що затверджували європейські співтовариства та пов"язаних з ним актів.
На відміну від Міжурядової конференції, де питання
спільної зовнішньої політики та політики безпеки носили більше декларативний
характер і обмежувалися лише загальною постановкою проблеми, положення
Амстердамського договору були більш конкретними. Ідея підвищення ролі
Європейського союзу в цій сфері була досить чітко виражена. Колишнє положення
статті 'ТМ Маастрихтської угоди, що передбачало подвійну відповідальність за
визначення та реалізацію спільної зовнішньої політики та політики безпеки
Європейського союзу та країн-членів було замінено на інше, де лишився тільки
Союз. Згідно ст.'М".2, вищим виконавчим органом, який має визначати
принципи, розробляти спільну стратегію, проводити спільні заходи, а також
закріплювати систематичне співробітництво держав-членів, є Європейська рада.
Одночасно було введено положення про "активну, беззаперечну і в дусі
лояльності та взаємної солідарності підтримку країнами-членами спільної
політики Союзу. Ця ж стаття формулює основні цілі ЄС в таких напрямках:
· захист спільних цінностей, фундаментальних інтересів, назалежності та інтегрованості Союзу у відповідності з принципами Статуту ООН;
· посилення безпеки Союзу в усіх аспектах;
· збереження миру та посилення міжнародної безпеки згідно з принципами Статуту ООН, Хельсинського Заключного акту та Паризької хартії;
· підтримка міжнародного співробітництва;
· розвиток та консолідація демократії, повага прав людини та фундаментальних свобод.
В той же час не слід значно перебільшувати
підвищення ролі ЄС у формуванні спільної політики. Як зазначає спеціальна
Декларація № 3, ні положення Амстердамського договору, ні угоди, що на них
спираються, не означають, що держави-члени поступаються своїми повноваженнями
Європейському союзу. Крім того, Амстердамський договір не вніс принципових змін
в таку важливу сферу спільної політики, як воєнне співробітництво.
Відносини ЄС із Західноєвропейським союзом та НАТО
в основному залишились на колишньому рівні. ЗЄС продовжує виконувати функції,
визначені ще Маастрихтською угодою, в якості інтегральної частини розвитку ЄС.
ЗЄС здійснює допомогу ЄС при розробці оборонних аспектів спільної зовнішньої
політики та політики безпеки (ст."І".7 ). Що стосується НАТО, то ця
організація продовжує розглядатися державами-членами ЄС як основа воєнної
системи Європи, а політика ЄС має враховувати як специфічний характер воєнної
політики окремих країн-членів, так і зобов"язання країн-членів, що входять
в систему НАТО.
Згідно тексту Амстердамського договору значним змінам підлягла організаційно-управлінська структура спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Значно підвищена роль Європарламенту, з яким має консультуватися Голова Європейської ради. Держави-члени можуть передавати на розгляд Раді питання, що стосуються спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Голова Ради може скликати надзвичайні засідання Ради. Вводиться нова посада Верховного Голови з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Особа, що займає цю посаду, одночасно є Генеральним секретарем Ради і має свій виконавчий апарат - відділ планування політики та раннього попередження.