62. Роль НАТО в сучасному світі.

 

У 1991 р. почали проявлятись контури сьогоднішнього НАТО. У Стратегічній концепції, прийнятій главами дер­жав та урядів держав — членів НАТО в Римі у листопаді 1991 р., представлені загальні підходи до безпеки на основі діалогу, співпраці та збереження потенціалу ко­лективної оборони. В ній зібрані воєдино політичні та військові елементи політики НАТО в галузі безпеки, зок­рема невід'ємною частиною стратегії Альянсу визнано співпрацю з новими партнерами у Центральній та Схід­ній Європі. Згідно з Концепцією зменшується залежність від ядерної зброї та здійснюються радикальні зміни в інтегрованих збройних силах НАТО, зокрема значне скорочення їхнього розміру та рівнів готовності, посилення мобільності, гнучкості та спроможності адаптуватись до різноманітних непередбачуваних ситуацій і розширення використання багатонаціональних формувань. Здійснені заходи спрямовані на спрощення військової командної структури НАТО та на адаптацію оборонного планування Альянсу, особливо у світлі вимог майбутніх миротворчих операцій та діяльності з урегулювання кризових ситуацій.

На Римському саміті глави держав та урядів держав — членів НАТО ухвалили також Декларацію про мир і співро­бітництво, яка визначає майбутні завдання і політи­ку НАТО щодо загальної інституційної структури май­бутньої європейської безпеки та з огляду на розвиток партнерства і співпраці з країнами Центральної та Схід­ної Європи. У ній наголошено на підтримці Альянсом кроків, здійснених країнами Центральної та Східної Єв­ропи по шляху реформ, пропонується практична допомо­га для успішного завершення складного перехщного пері­оду, цим країнам запропоновано взяти участь у роботі відповідних форумів Альянсу, а також скористатись на­копиченими НАТО досвідом і знаннями у процесі політичних, військових, економічних та наукових кон­сультацій і співпраці. Саме для цього була створена Рада Північноатлантичного співробітництва (РПАС), завдан­ням якої став нагляд за майбутнім розвитком такого пар­тнерства.

З часу, що минув після опублікування Римської декла­рації, на зустрічах міністрів закордонних справ і міністрів оборони, а також на постійній сесії Північноатлантичної ради були ухвалені додаткові заходи, покликані сприяти подальшому процесу адаптації Альянсу до нових умов та його відповідної трансформації. Слід окреслити три на­прямки діяльності Альянсу, а саме: створення інститу-ційних політичних рамок для розвитку відносин НАТО з партнерами у Центральній та Східній Європі; розвиток співробітництва в оборонній та військовій сферах; роль НАТО у врегулюванні кризових ситуацій і операціях з підтримки миру.

По-перше, в інституційному контексті найважливі­шою подією було установче засідання Ради Північно­атлантичного співробітництва, яке відбулось 20 грудня 1991 р. за участю міністрів закордонних справ або пред­ставників країн — членів НАТО, а також шести країн Центральної та Східної Європи і трьох держав Балтії.

 

Завдання РПАС полягало у сприянні співробітництву в галузі безпеки та з суміжних питань із залученням до нього всіх країн-учасниць на всіх рівнях, а також нагляд за процесом розвитку тісніших інституційних та нефор­мальних зв'язків між ними. У березні 1992 р. учасниками процесу співробітництва, здійснюваного в рамках РПАС, стали одинадцять держав, що утворилися на теренах ко­лишнього Радянського Союзу і заснували Співдружність Незалежних Держав (СНД). У квітні й червні 1992 р. до цього процесу приєднались Грузія і Албанія, а в 1997 р., коли на зміну РПАС прийшла Рада євро-атлантич-ного партнерства (РЄАП), в ПЗМ/РПАС налічувалось 22 партнери по співробітництву. Співпраця в рамках РПАС здійснювалася згідно з Робочими планами, які спочатку розроблялися кожного року, а з 1995 р. — на дворічний період. Рада євро-атлантичного партнерства зро­била в цьому процесі крок уперед, розробивши План дій РЄАП на 1998—2000 роки, що став основою її подальшої роботи.

По-друге, було започатковане на першій зустрічі мі-г ністрів оборони держав — членів НАТО з міністрами оборони держав-партнерів 1 квітня 1992 р. співро­бітництво в оборонній та військовій галузях. Зустріч була присвячена обговоренню шляхів поглиблення діалогу та розвитку співробітництва з питань, що належать до ком­петенції цих міністрів. Перше спільне засідання Військо­вого комітету НАТО за участю представників країн-пар-тнерів відбулося 10 квітня 1992 р. Подібні зустрічі в рам­ках цих двох форумів зараз відбуваються регулярно. Па­ралельно до цього налагоджуються двосторонні контакти й співробітництво на рівні міністерств оборони та війсь­ковослужбовців.

І, по-третє, на тлі кризової ситуації в колишній Юго­славії та в інших регіонах дедалі більша увага протягом останніх років приділяється ролі НАТО у врегулюванні кризових ситуацій та операціях з підтримки миру, зокре­ма у підтримці миротворчої діяльності ООН у колиш­ній Югославії. У розділі 5 йдеться про головні ініціативи НАТО в цьому напрямку.

Консультації та співробітництво в рамках РПАС мали широкомасштабний характер, але зосереджувались го­ловним чином на питаннях політики і безпеки: діяльність з підтримки миру, концептуальні підходи до контролю над озброєннями та роззброєння; питання оборонного планування та військові справи; демократична концепція стосунків між цивільними та військовими; конверсія обо­ронної промисловості; оборонні видатки та бюджет; нау­кове співробітництво і питання впливу військових на до­вкілля; розповсюдження інформації про НАТО у країнах -партнерах; консультації з питань політичного плануван­ня; військові та цивільні служби управління повітряним рухом.

У січні 1994 р. в Брюсселі відбувся черговий саміт Північноатлантичної ради, на якому НАТО оголосило про нову важливу ініціативу, спрямовану на посилення стабільності та безпеки в Європі. Країнам — учасницям РПАС та іншим державам було запропоновано приєд­натись до нової далекосяжної програми співпраці з НАТО, яка отримала назву "Партнерство заради миру" (ПЗМ). За час, що минув, Партнерство перетворилось на фундаментальний елемент безпеки у євро-атлантичному регіоні і займає чільне місце у сьогоднішній діяльності НАТО. Запрошення до Партнерства заради миру було направлено всім державам, які брали участь у діяльності Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС)3, ін­шим країнам, які співпрацювали у Нараді з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ)4 і мали бажання та можливості зробити свій внесок у програму. На запро­шення відгукнулись 27 країн. Діяльність, в якій бере участь кожен партнер, визначається у спільно розробле­ній Індивідуальній програмі партнерства. У розділі 4 описані масштаби та мета партнерства, шляхи його розвитку і подальшого вдосконалення.

У травні 1997 р., в Сінтрі, на зміну РПАС прийшла Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП), яка започаткува­ла новий етап у співпраці. Принципи РЄАП були виробле­ні у тісному співробітництві між Альянсом і країнами-пар-тнерами і викладені в Основному документі РЄАП.

Прийнявши Основний документ РЄАП, 44 країни-учасниці повідомили про бажання вивести політичну та військову співпрацю між собою на якісно новий рівень. Документ ще раз підтвердив спільне зобов'язання країн-учасниць зміцнювати і поширювати мир і стабільність у євро-атлантичному регіоні. Спільні цінності і принципи, що лежать в основі цього бажання, викладені у Рамковому документі Партнерства заради миру (ПЗМ) (див. "Довід­ник НАТО. Документи", що публікується окремо). Фак­тично РЄАП забезпечує загальні рамки для проведення консультацій з політичних питань і проблем безпеки та для вдосконалення співпраці у Партнерстві заради миру.

У грудні 1997 р. РЄАП прийняла План дій на 1998-2000 рр. у відповідь на бажання своїх членів розвивати більш дійове і практичне партнерство між собою. Однією з головних цілей Плану дій стало надання консультаціям і співпраці з проблем безпеки і політичних питань у структурі РЄАП більшої уваги і глибини, а також по­силення гласності у стосунках між 44 країнами-учасни-цями. Міністри закордонних справ країн — членів РЄАП також затвердили принцип створення Євро-атлантичного координаційного центру з питань реагування на катаст­рофи та Євро-атлантичного підрозділу реагування на ка­тастрофи.

РЄАП надає можливості проводити багатосторонні консультації, орієнтовані на конкретний результат, вдос­коналювати практичну співпрацю, посилювати консуль­тації та співпрацю з регіональних проблем, а також зміц­нювати довіру й гласність у питаннях безпеки між своїми членами. РЄАП дотримується двох важливих принципів, які забезпечили успішну співпрацю між членами Альянсу та партнерами: по-перше, відкритість для всіх, тобто можливості проведення політичних консультацій та практичної співпраці відкриті для всіх членів Альянсу та партнерів однаковою мірою, а по-друге, механізми само-диференціації — тобто партнери самостійно обирають рі­вень та галузі, у яких вони співпрацюватимуть з Альян­сом. Згідно з цими принципами РЄАП може проводити пленарні засідання Альянсу і груп країн-партнерів з від­критим членством (або засідання у вужчому форматі) для обговорення функціональних питань, або, у разі необхід­ності, для розгляду відповідних регіональних справ.

Збільшилась і кількість спільних заходів під егідою РЄАП. З огляду на принципи відкритості та самодифе-ренціації, до них увійшли заходи у військово-економічній галузі, у сфері науки, екологічних питань в оборонному контексті, співпраця з підтримки миру та вироблення спільних дій на випадок надзвичайних ситуацій і природних катастроф. ПЗМ у своїй вдосконаленій формі залишається чітким елементом практичної взаємодії в оборонній та військовій галузях у межах гнучких рамок РЄАП. Більшість країн-партнерів відкрили свої дипло­матичні представництва та місії зв'язку при НАТО, що суттєво поліпшило зв'язок і контакти в усіх цих сферах.

Час від часу у визначні моменти своєї історії Альянс проводить зустрічі на вищому рівні за участю глав держав та урядів. Присутність на таких засіданнях прем'єр-мініс­трів і президентів та безпосередня їхня участь у процесі прийняття рішень на основі консенсусу піднімає значен­ня таких самітів в очах громадськості і надає їм більшого історичного значення. Такою епохальною подією став Мадридський саміт, що відбувся у липні 1997 р. Він підвів риску під головними ініціативами, які втілювались Альян­сом у життя протягом попередніх п'яти-шести років. Во­дночас він ознаменував перехід до нового складного етапу розвитку НАТО, протягом якого нові структури і рішення, впроваджені в результаті певних змін, будуть випробовуватись на практиці. Отже, завданням лідерів Альянсу у Мадриді було зведення воєдино всіх елементів майбутньої політики НАТО і забезпечення їх єдності та інтегрованості.

На Мадридському саміті повною мірою була продемон­стрована серйозність, з якою Альянс ставиться до своєї внутрішньої і зовнішньої трансформації. На це вказали подальші конкретні і далекосяжні кроки в усіх ключових галузях: початок переговорів про вступ та підтвердження політики "відкритих дверей" щодо вступу нових членів у майбутньому; вдосконалення Партнерства заради миру та створення РЄАП, яка стала новим засобом подальшого розвитку співробітництва; відкриття цілком нового етапу у стосунках між НАТО і Росією; офіційне закріплення пар­тнерства з Україною, яке швидко розвивається; інтен­сифікація діалогу з середземноморськими країнами; про­сування вперед по шляху формування власне європейсь­кої системи безпеки і оборони в межах НАТО; визначення радикально реформованої військової командної структури Альянсу. Саме ці питання цікавлять сьогодні НАТО, яка спроможна взяти на себе розв'язання нових проблем, не послаблюючи своїх традиційних функцій, і майбутня роль якої будується на перевіреній часом здатності адаптуватись до вимог безпеки, які швидко змінюються.