Підписний капітал МБРР формується шляхом підписки країн-членів на акції Банку. Підписна квота для кожної країни визначається з урахуванням національного доходу, золотих та доларових резервів, імпорту й експорту. Загальний капітал Банку становить тепер приблизно 140 млрд дол. У 80-ті роки Банк щорічно надавав кредитів на 15 млрд дол. Більш як 2/3 підписного капіталу припадає на розвинуті країни, решта — на країни, що розвиваються.
За Статутом 2% підписки кожної країни вносяться золотом або в доларах США, 18% — у національній валюті. Ця частина може бути використана лише з дозволу країни, валюта якої використовується. Залишок — 80% підписки вносяться країнами-членами за вимогами керівництва Банку лише в разі необхідності.
Така структура капіталу була прийнята свідомо — щоб Банк використовував для надання позик не лише свої кошти, а залучав приватний капітал розвинутих країн шляхом випуску позик на ринку позичкового капіталу (а для цього потрібен гарантійний фонд).
Будучи міжурядовою організацією, Банк водночас використовує як основні фінансові ресурси приватні кошти. Він є дуже важливим каналом, яким приватний капітал спрямовується у країни, що розвиваються. Власниками облігацій Банку є фінансові компанії, фонди (в тому числі й пенсійні), банки, інвестиційні трести та інші фінансові структури. При цьому ймовірність збитків для приватних інвесторів практично дорівнює нулю. Банк твердо стоїть на сторожі їх інтересів.
Окрім приватних .позичкових коштів, які він отримує на світових ринках капіталів, Банк фінансує свої операції з частини прибутків, що не розподіляється, а також за рахунок платежів за надані Банком позики.
Таким чином, більш як 70% коштів, які Банк надає у вигляді
позик, мобілізуються на ринку приватних капіталів. Для приватних інвесторів це
добра можливість розмістити свої капітали у країнах, що розвиваються, не
турбуючись за їх збереження і з досить високими прибутками.
Характер кредитно-фінансової діяльності
При проведенні операцій Банк керується принципами, які визначені у Статуті:
· надавати позики лише для виробничих цілей (у таких галузях, як енергетика, сільське господарство і розвиток сільських районів, освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї і харчування, шосейні дороги і залізниці, електрозв'язок) і приділяти належну увагу перспективам погашення заборгованості за цими позиками;
· кожна позика повинна гарантуватися відповідним урядом, за винятком особливих обставин, надаватися для конкретних проектів;
· Банк має переконатися, що необхідні кошти не можуть бути отримані з інших джерел за прийнятних умов;
· використання позик не може бути обмежене купівлями в якихось конкретних країнах-членах;
· рішення Банку при наданні позик повинні грунтуватися лише на економічних міркуваннях.
Позики надаються країнам-членам або комерційним приватним установам на їх територіях під гарантію урядів. Уряди ж мають контролювати використання позик, виконання рекомендацій Банку, надання йому звітів про використання позик, а також потрібну інформацію. При прийнятті рішення про надання кредиту МБРР ретельно вивчає кредитоспроможність позичальника. Внаслідок цього іноді Банк відмовляється надати кредити саме тим країнам, яким вони найбільш потрібні.
Як правило, позики призначаються для фінансування конкретних, заздалегідь обумовлених проектів. Країна-позичальник подає замовлення на кредит з додатком розробленого проекту. Він ретельно розглядається експертами, керівництвом Банку, і лише після цього виноситься рішення про надання кредиту (або ж відмову в ньому). Таким чином, МБРР має можливість певною мірою регламентувати інвестиційну політику країн, що розвиваються. При виборі проектів для фінансування перевага віддається тим, реалізація яких необхідна для успішного функціонування приватних місцевих та іноземних підприємств.
У 80-ті роки більшість проектів за участю МБРР здійснювалась із залученням як кредиторів третіх сторін — державних та міждержавних організацій розвитку (в тому числі спеціалізованих установ ООН), органів експортного кредитування промислово розвинутих країн, комерційних банків, неурядових організацій. Усі ці інститути розглядають партнерство з Банком як гарантію того, що їх капітали будуть повернуті, а прийняті рішення — найбільш виваженими й обґрунтованими.
В останнє десятиліття діапазон компетенції Банку значною мірою розширився. Поступово він разом із МВФ перетворився із здебільшого фінансової установи в головний світовий центр опрацювання та апробації стратегій розвитку. Посередницька роль Банку в прибутковому та надійному розміщенні капіталів відступила, а на перше місце вийшла участь Банку в забезпеченні економічної та політичної стабільності у світі. А вона, як тепер очевидно, значною мірою залежить від стабільності внутрішнього розвитку в країнах "третього світу".
Крім того, досвід проектного кредитування МБРР свідчить, що без урахування стану і перспектив народного господарства, внутрішньополітичних, соціальних та культурно-етнічних особливостей країн-позичальників навіть найкращі технічні проекти не забезпечать належного рівня ефективності. Щоб реалізувати моделі розвитку, найоптимальніші для країн-позичальників, Банк установлює пріоритетні напрями проектного кредитування або ж господарсько-політичні умови "кредитів на цілі структурної адаптації, не пов'язані з проектами.
Це, наприклад, спеціальні проекти в межах діяльності Банку, спрямованої на подолання злиденності в "третьому світі". Такі проекти передбачають стимулювання земельних реформ, поліпшення доступу дрібних селянських господарств до кредиту, суспільних послуг, спорудження каналів, лікарень, шкіл, доріг, розвиток у містах малих підприємств і т. ін.
Такі програми структурної адаптації мають на меті підвищення ефективності використання наявних ресурсів, а також створення умов для довготривалого розвитку виробничого потенціалу країн-членів. А оскільки рекомендуються заходи досить жорсткої соціальної спрямованості, то відносини Банку з країнами, що реалізують програми стабілізації або структурної адаптації, бувають дуже напруженими.