Міжнародний валютний фонд почав функціонувати у грудні 1945 р., коли міжурядова угода, укладена на конференції в Бреттон-Вудсі, була ратифікована країнами, які мали квоти на 80% загальної суми ресурсів Фонду.
Головні
статутні завдання
Учасники конференції визначили як першочергове завдання Фонду створення постійно діючого органу для забезпечення консультацій і співробітництва між країнами-членами з міжнародних валютних проблем. Друге завдання розкриває, по суті, кінцеву мету співробітництва у валютній галузі — сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і таким чином підвищувати й підтримувати на високому рівні зайнятість та реальні прибутки населення, розвивати виробничі можливості країн-членів. Крім того, Фонд має створювати умови для інтенсифікації й підвищення ефективності міжнародного обміну через стабілізацію валютних курсів і запобігання конкурентному знеціненню валют, сприяння встановленню багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами, скасування валютних обмежень, надання кредитів для регулювання платіжних балансів, сприяння скороченню тривалості та масштабів дефіцитів платіжних балансів. Тут відображене намагання полегшити виконання країнами-членами міжнародних "правил гри", дати їм змогу під час гострої нестачі іноземної валюти утриматися від введення або посилення обмежень, кон'юнктурних девальвацій тощо.
Для реалізації зазначених завдань учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконувати такі функції:
1. Наглядати за виконанням кодексу поведінки, що стосується політики валютних курсів та обмежень щодо платежів за поточними операціями.
2. Надавати членам Фонду фінансові ресурси, щоб вони мали змогу дотримуватися відповідного кодексу поведінки у той час, коли вони виправляють порушення рівноваги платіжного балансу або намагаються уникнути таких порушень.
3. Фонд має забезпечити форум, на якому члени організації могли б консультуватися один з одним і співробітничати з міжнародних фінансових питань.
Як бачимо, це була роль здебільшого нагляду та реєстрації змін у валютній політиці держав, а також надання допомоги з мстою під .рішати функціонування твердо визначеного валютного механізму з фіксованим співвідношенням валютних паритетів. Але після того, як у 1973 р. міжнародна валютна система, заснована на фіксованих валютних курсах, розвалилася, функції Фонду суттєво змінилися — він став активною діючою особою, що не лише наглядає і реєструє зміни, а безпосередньо бере участь у координації та формуванні валютної політики по всіх напрямах.
Структура
Структура Фонду побудована таким чином, щоб забезпечити його ефективне функціонування. Вищим органом є Рада керуючих, куди входять представники всіх країн-членів. Вона збирається 1 раз на рік, обмежується, як правило, загальною дискусією, прийняттям лише таких рішень, які за Статутом не можуть бути передані іншому органу. Керуючими, як правило, є міністри фінансів або керівники центральних банків. Як вищий орган Рада визначає політику Фонду, вирішує головні, принципові питання.
Виконавчим органом Фонду, який керує всіма поточними справами, є Виконавча рада (директорат), до якої входять 24 виконавчих директори. Вибори проводяться 1 раз на два роки.
Система виборів досить складна, вона враховує вагу тих чи інших країн у формуванні ресурсів Фонду.
Ключова роль у структурі Фонду належить директору розпоряднику. Він призначається Виконавчою радою і не може бути ні керуючим, ні виконавчим директором. Директор розпорядник є головою директорату (Виконавчої ради) без права голосу за винятком таких випадків, коли голоси розподіляються порівну. Він є також головною адміністративною особою секретаріату МВФ. У його функції входить ведення поточних справ, призначення посадових осіб МВФ — його заступника, секретаря, скарбника, завідуючих відділами, генерального радника юридичного відділу, завідуючого адміністративною службою, завідуючого Європейською штаб-квартирою Фонду (в Парижі), співробітників апарату. Від діяльності адміністративного апарату й експертів Фонду багато в чому залежить не тільки функціонування Фонду, а й доля багатьох людей, цілих країн і регіонів. Тому добір кандидатур на зайняття посад у Фонді здійснюється дуже ретельно. 2 тис. співробітників МВФ — це головним чином економісти, статистики, фінансисти, спеціалісти з оподаткування, лінгвісти, редактори.