ЮНЕСКО стала міжнародною організацією, структурну основу якої становили три органи: Генеральна конференція, Виконавча рада та Секретаріат, очолюваний генеральним директором, якого обирає Генеральна конференція.
Тепер Генеральна конференція налічує представників 166 держав-членів; скликається раз на два роки з метою визначення загальної політики організації, формування її програми, а також затвердження бюджету. У склад Виконавчої ради входить 51 член, вона збирається двічі на рік і контролює виконання затвердженої програми, а також у проміжках між сесіями Генеральної конференції виконує її функції, але лише в межах своїх повноважень. Постійно діючим керівним органом є тільки Секретаріат, що згідно із Статутом є нижчим ступенем у системі внутрішнього підпорядкування організації, але в компетенцію його входять усе поточне управління як практичною діяльністю ЮНЕСКО, так і процесами планування і теоретичних розробок, а також формування і застосування експертного корпусу.
З метою зміцнення принципу консенсусу, що є одною з найважливіших засад функціонування організації, та запобігання розмежуванню між делегаціями в 1976 р. за пропозицією генерального директора в межах ЮНЕСКО була утворена Проектно-переговорна група.
Штат Секретаріату ЮНЕСКО протягом її існування не зазнавав істотних кількісних змін і стабілізувався у 70-х роках на рівні приблизно 3 тис. чоловік. Крім центрального апарату, ЮНЕСКО має дуже розвинуту мережу організаційних струк-тур, які безпосередньо підпорядковуються їй, як, наприклад, регіональні відділення, або співробітничають на догрвірних чи інших засадах як система асоційованих з нею шкіл. Існують регіональні бюро ЮНЕСКО з питань освіти для Африки (ПРЕДА, штаб квартира в Дакарі), для арабських держав (ЮМЕДБАО, штаб киаргира в Бейруті), Азії та Тихого океану (РОЕПАН, штаб-квартира в Бангкоку), Латинської Америки та Карибського басейну (ОРЕАЛК, штаб-квартира в Сантьяго, Чилі), а також Регіональні центри з питань вищої освіти в Бухаресті та Каракасі. Всесвітня система асоційованих шкіл ЮНЕСКО була утворена в 1953 р. з метою розвитку інформаційного обміну між навчальними закладами світу і сьогодні налічує понад 2000 шкіл у 90 країнах. Але масштаби мережі різноманітних структур ЮНЕСКО цим зовсім не вичерпані.
У безпосередньому контакті із
Секретаріатом працюють Міжнародний інститут планування освіти (МІПО), який у Парижі
готує спеціалістів-планувальників та адміністраторів у галузі освіти для
багатьох країн світу, а також Міжнародне бюро освіти (МБО), розташоване в
Женеві. МБО координує діяльність Міжнародної мережі інформації в галузі освіти
(ІНЕД), розповсюдженої у всіх головних регіонах світу.
Крім цього, існують Регіональні бюро з питань науки та технології, Регіональне бюро з питань культури для Латинської Америки в Гавані і Регіональне бюро з питань розвитку друкарства в країнах Азії та Тихого океану в Карачі. Діють також 20 регіональних і субрегіональних радників.
Важливу роль відіграє співробітництво
ЮНЕСКО з різноманітними міжнародними організаціями та установами, з національними
урядами. Механізми взаємодії, що виникають у процесі подібної кооперації,
становлять матеріальну базу для універсалізації просвітницького руху в світі.
Організаційні структури, що створюються в межах такої
"децентралізованої"' діяльності ЮНЕСКО, офіційно не входять в її
систему, але користуються її фінансовою, адміністративною та інтелектуальною
підтримкою. Наприклад, ЮНЕСКО брала активну участь у розробці та створенні
спільних мереж сприяння нот ваціям у галузі освіти в Азії (Азіатська програма
новацій у галузі освіти в цілях розвитку — АПЕІД, 1974 р.), в Африці (Мережа
новацій в галузі освіти в цілях розвитку в Африці — НЕІДА, 1978 р.), в
арабських державах (Програма новацій у галузі освіти в цілях розвитку в
арабських державах — ЕІПДАС, 1979 р.), у країнах Карибського басейну (Мережа
новацій у галузі освіти в Карибському басейні — КАРНЕІД, 1981 р.) та
Швденно-Східної Європи (Програма співробітництва у сфері досліджень та розробки
новацій у галузі освіти в Південно-Східній Європі — КОДІЕСЕЕ, 1980 р.). Ці
мережі, які діють тепер цілком автономно, сприяють розвитку обміну і
співробітництва між національними установами, що відповідає загальній
спрямованості регіональної політики ЮНЕСКО.
Програма Організації формується згідно з головними завданнями її діяльності, які включають:
· сприяння постійним дослідженням сучасних проблем світового розвитку;
· підтримку процесів, які б давали змогу кожному індивіду чи об'єднанню брати посильну участь в житті суспільства світового співтовариства;
· допомогу розвитку та демократизації освіти, розквіту науки
· стимулювання всіляких змін, що визнані необхідними сві-товим співтовариством, виходячи з принципу загального кон-сенсусу;
сприяння взаєморозумінню між народами з метою додержування миру та прав людини.