Характеризуючи статус спеціалізованих установ системи ООН, необхідно насамперед звернути увагу на докорінну відміну курсів ООН і Ліги націй в цьому питанні. Ліга націй в останні роки своєї діяльності тримала лінію на централізацію керівництва установами, що діяли в її системі.
ООН взяла курс на децентралізацію системи СУ, вбачаючи в них цілком автономні організації. Ця концепція чітко проглядається в ст. 63 Статуту ООН, де говориться, що ООН через Економічну і Соціальну Раду укладає із спеціалізованими установами угоди, які визначають умови їхнього зв'язку з ООН. Рада уповноважується погоджувати діяльність СУ шляхом консультацій з ними і рекомендацій. Відповідно до ст.64 Рада уповноважена також "вживати відповідні заходи для одержання від спеціалізованих установ регулярних звітів", у тому числі звітів пре виконання її рекомендацій, а також відповідних рекомендацій Генеральної Асамблеї.
Отже, хоча СУ і надсилають звіти Раді, проте координуюча її роль виглядає дуже умовною, оскільки проблеми вирішуються лише шляхом консультацій і рекомендацій, які не є обов'язковими.
Правові основи, компетенція СУ визначаються Статутом ООН, статутами спеціалізованих установ, їх угодами з ООН.
Взаємовідносини між ООН
і спеціалізованими установами будуються на основі укладених угод, які підписує
Економічна і Соціальна Рада. У кожної такої угоди є свої особливості залежно
від специфіки СУ. Але всі угоди мають багато спільного, оскільки існує перелік
питань, які повинні бути в кожній подібній угоді. Угоди передбачають: 1)
регулярні звіти Раді; 2) обмін інформацією, документами; 3) взаємне
представництво між ООН і спеціалізованою установою, а також між спеціалізованими
установами; 4) забезпечення однакових умов длг персоналу в інтересах
запобігання конкуренції; 5) взаємовідносини з бюджетних і фінансових питань;
Генеральна Асамблея мас право робити відповідні рекомендації.
Але поза цими домовленостями СУ ніякою мірою не є підконтрольними Економічній і Соціальній Раді. Це цілком незалежні й автономні організації, які мають свої статути, структури, бюджети.
Рекомендаційний характер
резолюцій Генеральної Асамблеї і Ради віддзеркалюється у їхньому змісті і
стилі. Резолюції "закликають", "настійно рекомендують",
"настійно прохають" і т. ін. Але всі ці побажання не є обов'язковими
для спеціалізованих установ, що зумовлює слабкість системи ООН, відсутність
ефективної координації й централізованого керівництва.
Хоча кожна СУ мас свій статут, що враховує специфіку її діяльності, структурам СУ властиві спільні риси. Вони мають керівні органи, в яких представлені всі держави — члени організації. Це — Асамблея або Конференція, що збирається раз на два й більше років. Вони мають виконавчий орган — Раду, відповідальну за керівництво діяльністю організації, а також постійний секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем або Генеральним директором, що обираються на чотири (інколи на шість) років і, як правило, переобираються принаймні ще на один термін.
Кожна СУ мас свій бюджет. Фінансові ресурси надходять головним чином з трьох джерел: внески членів; добровільні внески членів ООН на виконання певних програм, які вико куються спеціалізованими установами, особливо по лінії Програми розвитку ООН; добровільні обмежені внески деяких країн до окремих спеціалізованих установ.