Уся історія ООН є історією пошуків форм і методів боротьби за збереження і зміцнення миру. На
шляху цієї боротьби виникли незліченні перешкоди,
пов'язані з глобальним протистоянням Сходу із Заходом,
розвинутих країн з країнами, що утворилися після розпаду колоніальної системи, і т.д.
Події в світі
після другої світової війни розвивалися складно, суперечливо і далеко не завжди так, як це бачилося
в період утворення ООН. "Холодна війна"
серйозно паралізувала діяльність Ради Безпеки і заморозила втілення в
життя механізму колективної безпеки,
передбаченого Статутом ООН. У той самий час життя породжувало конфлікти,
які не можна було вирішити лише шляхом переговорів, на основі глави VI Статуту. Це спонукало вдаватися до кроків, які не були передбачені Статутом, забезпечуючи їх
відповідність основному духу і змісту головного правового документа організації. Так був знайдений такий засіб
миротворчої діяльності, як операції ООН з підтримання миру, котрі, як відомо, Статутом не передбачені і. істотно відрізняються від дій, про
які йдеться у главі VII.
Новий етап
миротворчої діяльності ООН розпочався із закінченням "холодної
війни". Докорінне оздоровлення політичної атмосфери у світі і в ООН створило умови для
перегляду підходів до проблем дотримання міжнародного миру і безпеки. Виникли сприятливі умови для реалізації положень глави VII у повному
обсязі. А еволюція змісту і характеру
конфліктів вимагала відповідних змін у формах
і методах операцій з підтримання миру.
Слід, однак,
враховувати, що якісні зміни в світі на краще аж ніяк не означали усунення всіх фундаментальних
суперечностей міжнародного
розвитку. Загроза глобального конфлікту поступилася місцем загрозі національних і регіональних конфліктів. Після розпаду СРСР і розпуску
організації Варшавського Договору в Центральній і Східній Європі виникла зона нестабільності,
спричинена низкою економічних, політичних та соціальних факторів і
непередбаченим розвитком подій у нових стратегічних умовах.
Історичні зміни у
сучасному світі супроводжуються надзвичайно суперечливими тенденціями. З одного боку, відбуваються інтеграційні процеси, що
особливо рельєфно проявляється в розвитку
Європейського Союзу, з іншого — вибух етнічних,
соціальних та інших суперечностей, що поставили під загрозу міжнародний мир і безпеку (події в Югославії, на території колишнього СРСР та ін.). З одного боку,
маємо практичні кроки великих ядерних
держав (США, Росія) шляхом ядерного
роззброєння, приклад України, яка проголосила і здійснює курс на перетворення в без'ядерну державу, з іншого —
реальну загрозу поширення ядерної зброї в результаті гарячкових зусиль ряду країн будь-що оволодіти зброєю масового знищення.
Серйозну загроз у
міжнародному миру й стабільності створило загострення глобальних проблем і,
насамперед, злидні, хвороби, голод,
екологічна небезпека, порушення прав людини, утворення багатомільйонної маси біженців. Складна й
небезпечна проблема виникла у
світі з появою суперечності в реалізації двох принципів: принципу суверенітету й територіальної цілісності держав і принципу
самовизначення народів.
ООН незмінно підтримує
обидва принципи, але життя вимагає вдумливого, зваженого ставлення щодо їх здійснення. Як цілком правомірно підкреслив у своїй
доповіді "Порядок денний для миру"
Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос Галі, "якщо кожна етнічна, релігійна або мовна група буде
претендувати на державність, то "не буде
межі дробленню, а загальний мир, безпека, економічний добробут стануть
ще більш важко досяжною метою". Курс
ООН полягає в тому, щоб всебічно поліпшувати становище національних меншин, не порушуючи
територіальної цілісності демократичних
держав. Кордони не можна переглядати силою. Стосовно до загальних тенденцій світового розвитку і конкретно-історичної ситуації ООН розробляє оптимальні
варіанти заходів із збереження,
відновлення та зміцнення миру й міжнародної безпеки. Ці зусилля нині здійснюються в чотирьох основних напрямах: превентивна дипломатія, миротворчість,
підтримання миру і миробудівництво в постконфліктний період. Усі ці види діяльності щільно пов'язані, хоч і
мають свої характерні особливості і відповідають певному етапу зусиль,
спрямованих на збереження, відновлення чи
зміцнення миру. Превентивна дипломатія - це дії щодо запобігання
виникненню спорів, їх переростанню у
конфлікти і локалізації конфліктів у
разі їх виникнення. Миротворчість - це дії, спрямовані на досягнення
угоди між конфліктуючими сторонами головним
чином за допомогою мирних засобів, передбачених главою VI Статуту ООН.
У міжнародному лексиконі усталилися два
поняття, два визначення дій ООН щодо
врегулювання конфліктів: "реасеkeeping"' і "реасеmaking" ("підтримання миру" і
"зміцнення миру"). Іноді
ці поняття вживаються без необхідного врахування сутності миротворчої
діяльності ООН. Деякі автори ототожнюють, змішують ці два поняття. Слід пам'ятати, що підтримання миру —
це дії, пов'язані з розгортанням у районі
конфлікту груп спостерігачів, військових контингентів і/або поліцейського, а часто й цивільного персоналу ООН з метою сприяння додержанню
досягнутих угод про припинення вогню. Головна мета підтримання —
припинити кровопролиття, роз'єднати конфліктуючі сторони. Зміцнення миру спрямоване на остаточне врегулювання
конфлікту політичними методами,
шляхом переговорів та укладення відповідних угод. Миробудівництво в
постконфліктний період — це дії на підтримку
владних структур у їх зусиллях, спрямованих на недопущення повторних вибухів
конфлікту.