13. Формування економічної моделі світового господарства ХХІ ст. (криза індустріального розвитку, глобальна економічна трансформація, НТР і інформаційно-технологічна модель економічного розвитку).

 

Положення про матеріальну єдність світу є загаль­новизнаним. Воно випливає з єдності й вічності матерії як об'єк­тивної реальності. Матерія є тією першоосновою, субстанцією, яка об'єднує усе суще в єдине ціле. Матеріальна єдність поши­рюється на Всесвіт у цілому. Галактику, планету Земля. Фізична цілісність світу підтверджується єдиною теорією поля, яка пояс­нює таку цілісність сильними, слабкими та електромагнітними взаємодіями. Про економічну єдність можна говорити лише в планетарному масштабі, її передумови формувалися протягом ти­сячоліть, і тільки тепер, напередодні XXI ст. нашої ери, вимальо­вуються обриси цього синтезу.

Генезис економічної єдності світу охоплює три великі, періоди, що відповідають трьом епохам у розвитку людських цивілізацій: аграрній, індустріальній та постіндустріальній (ноосферно-космічній). На нинішньому етапі формується економічний базис єдиної світової цивілізації. Матеріальні підвалини цього всесвіт­ньо -історичного процесу створюються у сфері виробництва, в умовах і формах економічного життя людства.

Головною детермінантою зближення економічних форм життя народів і держав є новітні ресурси, що модифікують організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн.

Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. У наш час відбувається всебічна соціалізація власності, з одного боку, з іншого — дематеріалізація на базі інформатизації, інтелектуа­лізації виробництва. І соціалізація, і дематеріалізація, хоч і різною мірою, охоплюють усі країни світу. Здійснюється також поступове структурне зближення національних господарств за найважли­вішими загальноекономічними пропорціями, адаптуються їхні га­лузеві та міжгалузеві структури. Відбувається процес вирівню­вання зайнятого населення за структурою його професійно-ос-вітнього складу тощо. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу на центр та периферію.

Процес всебічного зближення у сферах виробництва, науково-технологічної діяльності та послуг зумовлений посиленням дії загальноцивілізаційних законів і закономірностей, що охоплюють також сферу політики, ідеології, культури. Глобальний синтез, який поширюється на всю планету, веде до утворення світової економічної спільності, цілісної міжнародної господарської струк­тури. Серед факторів, що формують економічну єдність світу, треба також відзначити інтернаціоналізацію виробництва й обігу, міжнародну господарську інтеграцію, науково-технічну револю­цію, необхідність спільного вирішення глобальних проблем люд­ства тощо.

Поглиблення інтернаціоналізації сучасного господарства.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового гос­подарства. Можна виділити три головні етапи розвитку інтер­націоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець XVIII — кінець XIX ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного «обміну речовин» були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків, і передусім зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація ви­робництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Між цими двома світогосподарськими процесами існує діалектичний взаємозв'язок.

На другому етапі (кінець XIX — середина XX ст.) інтернаціо­налізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці (МПП). МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського  життя та формування світового господарства. У цей час розвиваються всі його головні форми: загальний, частковий та одиничний поділ праці.

На третьому (нинішньому) етапі, що розпочався із середини нашого століття, інтернаціоналізація виробництва набуває комп­лексного характеру, тобто охоплює усі підсистеми господарства. Таким чином, вона поширюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер. Саме завдяки інтер­націоналізації здійснюються головні умови збалансованого еко­номічного розвитку: реалізація в матеріально-речовій та вартісній формах усіх частин валового національного продукту, піднесення якості людського розвитку тощо. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компен­суються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробниц­тва й обігу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи і суб'єкти світового господарства в єдине ціле. Тому вона є одним із системоутворювальних факторів світового господарства. З по­глибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність. Використовуються різні показники, що визначають якісні та кількісні аспекти інтернаціоналізації господарського життя. Серед них рівень міжнародної спеціалізації та кооперування вироб­ництва, обсяги міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фі­нансового капіталу, спільної підприємницької діяльності, міграції робочої сили тощо.