Вимоги до форми і змісту дипломатичних документів.

 

   Серед вищезгаданих основних видів дипломатичних документів особливе місце посідають ноти. Є два класичні види цих документів — особиста нота і вербальна нота.

  Особиста нота має форму листа і стосується питань, що мають принципове, важливе значення, чи містить інформа­цію про якусь політичну подію. Вона складається від першої особи, від імені персони, яка підписує ноту. Текст особистої ноти починається із звернення, закінчується вона виявом поваги (компліментом), тобто трафаретною фразою ввіч­ливості. Найбільш поширеною формою звертання є: «Ша­новний пане Міністре», «Шановний пане Посол». Це звер­тання покликане приязно налаштувати отримувача особистої ноти щодо змісту тексту. Далі викладається змістова частина документа і завершується нота компліментом (формулою ввічливості), яким автор засвідчує свою повагу. Характер комплімента повинен враховувати принцип взаємності, особливо у випадках направлення особистої ноти у відповідь. Печатка, а також прізвище і посада особи, що підписує ноту, в ній не проставляються.

   Адреса в особистій ноті друкується у лівому нижньому кутку першої сторінки, незалежно від їхньої загальної кількості.

   Наведемо типовий як за формою, так і за змістом зразок особистої ноти.

                 

                                                                                                         <<__>> січня 1995 року

                                                                                                                                                   м. Київ

                                                   Шановний пане Міністре!

 

Щиро дякую за лист від 23 грудня 1994 року. в якому Ви підтримуєте мої пропозиції стосовно розбудови тристороннього співробітництва  «X— У—Z».

Відрадно, що теза стосовно необхідності надання особливим відносинам партнерства між «X», «У», «Z» різновекторного характеру знайшла підтримку з Вашого боку, а також з боку Міністра закордонних справ «Z>>.

Сподіваємося, що «У» та «Z», політичний авторитет яких у Європі є загальновизнаним, і надалі сприятимуть інтеграції «X» у загальноєвро­пейський політичний, економічний та правовий простір.

 

           З глибокою повагою                                          Міністр закордонних справ «X»

                                                                                                                                            Його Високоповажності

Міністру закордонних справ «У»

   Вербальна нота вважається одним із найбільш поширених документів дипломатичного листування. (До речі, вислів «вербальна нота» означає: «документ, який повинен якнай­серйозніше братися до уваги»). Текст таких нот складається від третьої особи і не підписується. Вербальна нота почи­нається і закінчується формулами ввічливості.

   Вербальні ноти використовуються для вирішення широ­кого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього характеру. У вербальних нотах робиться запит на візи, повідомляється про автодорожні пригоди за участі співробітників посольств, доводиться до диплома­тичних представництв інформація представницького харак­теру (про організацію поїздок членів дипломатичного корпу­су в країні перебування, про запрошення дипломатів на всілякі урочисті заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії на промислові підприємства та в наукові за­клади тощо).

   Зазначимо, що автори деяких досліджень з дипломатичної практики, зокрема відомий англійський дипломат Е. Сатоу, автор «Керівництва з дипломатичної практики», не виділяють особисту ноту як самостійний вид документа дипло­матичного листування, а користуються просто найменуван­ням або поняттям «нота». При цьому мається на увазі, що нота може бути складена як від першої, так і від третьої особи, проте, на відміну від вербальної ноти, має бути обов'язково підписана.

   Ще в порівняно недалекому минулому вибір форми ноти — підписаної або вербальної — розглядався як дуже важливий показник стану відносин між країнами. Характерним у цьому плані є свідчення російського дипломата Ю.Я. Соловйова. У своїй книзі «Спогади дипломата» він зазначає, що в 1909 р. Міністерство закордонних справ царської Росії вважало за можливе зноситися з австро-угорським посольством у Петер­бурзі лише за допомогою вербальних нот. Здавалося б, яка різниця —є підпис під нотою міністра закордонних справ чи немає, написана нота від першої особи чи від третьої? Проте відхилення від загальноприйнятих канонів дипломатичного листування розцінювалося компетентними спостерігачами як серйозна ознака напружених стосунків між двома країнами. Як зауважив дослідник, це було передвістям того, що трапилося через п'ять років, коли Росія та Австро-Угорщина опинилися по різні боки барикад у ході Першої світової вини.

   Проте норми дипломатичної практики, попри відому кон­сервативність її протокольних правил та звичаїв, змінюються, і нерідко досить суттєво. В наш час вербальні ноти усталилися в дипломатичному вжитку і нікому не спаде на думку роз­глядати направлення вербальної ноти на адресу того чи іншого посольства як вияв недоброзичливості.

   Типовим прикладом сучасної вербальної ноти може слу­гувати наведений нижче документ.

Міністерство Закордонних Справ України засвідчує свою повагу По­сольству Австрійської Республіки в Україні і має честь повідомити, що Кабінет Міністрів України 8 лютого ц. р. призначив першого заступника Міністра транспорту України (прізвище, ім'я, по батькові) Головою Україн­ської частини Українсько-Австрійської змішаної комісії з питань торговель­но-економічних зв'язків.

Міністерство користується цією нагодою, щоб поновити Посольству запевнення у своїй високій повазі.

                                                                                       м. Київ, <<__>> лютого 19... року.

 

Посольство Австрійської

Республіки в Україні

м. Київ

 

          Що стосується такої форми дипломатичного листування, як пам'ятна записка (AIDE—MEMOIRE), то в дипломатичній практиці застосовуються два види цього документа: 1) па­м'ятна записка, що передається особисто; 2) пам'ятна записка, що направляється кур'єром. Головна мета пам'ятної записки — полегшити дальше просування справи та попередити можливість неправильного трактування чи розуміння бесіди або усної заяви. Текст пам'ятної записки складається в безособовій формі з уживанням таких висловів: «доводиться констатувати», «повідомляється», «порушується питання» то­що. У верхній частині документа має бути напис: «пам'ятна записка». Пам'ятна записка направляється або на прохання особи, з якою відбулася бесіда, або як нагадування про те чи інше питання.

   Меморандум може фігурувати як самостійний документ дипломатичного листування або як додаток до особистої чи вербальної ноти. У другому випадку меморандум розвиває та обґрунтовує зміст ноти. Відмітною рисою меморандуму є детальне викладення фактичного або юридичного боку того чи іншого питання.

   Характеризуючи меморандум, Е. Сатоу зауважує, що цей вид дипломатичного документа нерідко являє собою детальне викладення фактів та аргументів, що з них випливають, і нічим, по суті, не відрізняється від ноти, за винятком того, що меморандум не починається і не завершується формулою ввічливості і не повинен мати підпису. Іноді меморандум доречно супроводжувати короткою пояснювальною нотою. В минулому меморандум часто називали по-французьки «de­duction» (висновок) або «expose des motifs» (викладення мотивів, мотивування).

   Слушне зауваження щодо призначення меморандуму в системі дипломатичної переписки міститься у книзі відомого австрійського дипломата X. Вільднера «Техніка дипломатії». На його думку, форма меморандуму має ту перевагу, що дає змогу в суб'єктивній формі викласти завдяки певній кількості фактів об'єктивну точку зору з того чи іншого важливого питання.

   Приватні листи напівофіційного характеру надсилаються знайомим офіційним особам у випадках, пов'язаних із на­данням певної особистої послуги (подяка за запрошення, прохання про сприяння), або з питань, порушення яких у офіційній обстановці є небажаним з тих чи інших причин.

   Таким чином, якщо коротко підсумувати характеристику головних видів документів дипломатичного листування, то можна констатувати: особиста нота пишеться від імені першої особи, вербальна — від третьої, пам'ятна записка — в безособовій формі; особиста та вербальна нота починаються та закінчуються формулою ввічливості, а в пам'ятних за­писках та меморандумах такі формули відсутні. Що сто­сується приватних листів напівофіційного характеру, то вони взагалі не відіграють самостійної ролі в дипломатичній практиці.

   Крім того, в усіх працях та службових інструкціях із техніки дипломатичного листування містяться поради та ре­комендації стосовно того, яку форму ввічливості застосувати в тому чи іншому випадку, яким компліментом завершувати особисту чи вербальну ноту, як правильно оформити конк­ретний дипломатичний документ, де поставити підпис і число, або ж не ставити підпису взагалі, на якому папері друкувати ноту чи меморандум, де ставити печатку, дату, вихідний номер тощо,

   Водночас слід зазначити, що інтенсифікація міжнарод­ного, в тому числі дипломатичного, життя за останні пів­століття спричинила появу нових форм дипломатичного листування міх державами, розширила його традиційні, канонічні рамки і надала дипломатичному листуванню ваго­мішого громадського резонансу.

   Насамперед необхідно зазначити, що все помітнішу роль у дипломатичній практиці починають відігравати особисті послання. З формальної точки зору особисте послання може бути віднесене до рубрики «особиста нота», оскільки воно пишеться від імені першої особи і під ним ставиться від­повідний підпис. Проте це тільки з формальної точки зору. По своїй же суті особисті послання — це дипломатичні документи, що висвітлюють найпекучіші, найвагоміші питання міжнародного життя. Такі особисті послання здійснюються на вищих державних рівнях.

   Відносно новим явищем у дипломатичному листуванні й таким, що знаходить дедалі ширше застосування, є ноти уряду. (Раніше нотне листування велося, як правило, між відповідними міністерствами закордонних справ та посоль­ствами). Після Другої світової війни широкого застосування набула практика листування безпосередньо між урядами з тих чи інших принципових питань.

   Заяви (уряду, міністерства закордонних справ), на відміну від документів власне дипломатичного листування, не є пря­мим зверненням до певної держави чи держав і тому не вимагають обов'язкової офіційної відповіді. Проте відсут­ність відповіді чи будь-якої іншої форми реагування на заяву теж являє собою політичний акт, що має певне політичне значення.

   Заява уряду (міністерства закордонних справ) часто має більше смислове навантаження, аніж класичні документи дипломатичного листування, наприклад, ноти чи меморандуми. Заява уряду може бути не тільки опублікована, а й офіційно направлена спеціальною (супровідною) нотою відповідним державам, що ще більше зближує заяви з іншими видами дипломатичних документів. Як приклад наведемо таку заяву МЗС України:

В Україні глибоко занепокоєні подіями, які сталися в Іраку. Загострення ситуації внаслідок дій іракської сторони, яка з порушенням відповідних рішень ООН застосувала збройні сили у міжкурдському конфлікті, призвело до ракетних ударів збройних сил США по об'єктах військової інфраструктури Іраку. МЗС України виходить із необхідності утримуватись від подальшого застосування силових засобів для вирішення проблем у регіоні, суворого дотримання відповідних резолюцій ООН по Іраку, а також встановлення політичного діалогу між урядом Іраку та курдськими угрупованнями. Беручи до уваги ситуацію в Іраку, МЗС України закликає Генерального секретаря ООН продовжувати докладати відповідних зусиль для якнайскорішої імпле­ментації положень резолюції Ради Безпеки ООН 986 (1995). МЗС України висловлює сподівання, що розвиток подій не призведе до подальшого погіршення ситуації, що було б вкрай небезпечним у контексті розв'язання проблем близькосхідного регіону в цілому. Україна готова приєднатись до зусиль міжнародного співтовариства, спрямованих на нормалізацію ста­новища та відведення загрози міжнародному миру і безпеці, жертв серед цивільного населення.

   Не підпадають під рубрику «дипломатичного листування», проте є дипломатичними документами в повному значенні цього слова заяви та виступи керівників держав на міжнарод­них нарадах та в міжнародних організаціях. У багатьох випад­ках такі заяви та виступи оформлюються як офіційні дипло­матичні документи, реєструються як документи міжнародних парад та конференцій, міжнародних організацій.

   Важливим дипломатичним документом є основний виступ глави делегації на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Основним є виступ, який оприлюднюється в ході загальної дискусії (з такої загальної дискусії розпочинають свою роботу сесії Ге­неральної Асамблеї ООН), в якому уряд, крім викладення своєї позиції з актуальних міжнародних питань, своїх конк­ретних пропозицій, роз'яснює також основні принципи та головні напрями власної зовнішньої політики.

   Протокольні заходи (прийоми, обіди, сніданки), що влаш­товуються з нагоди офіційних візитів зарубіжних державних та політичних діячів, по суті, є продовженням дипломатичних переговорів. Серцевиною всіх цих протокольних заходів є тост, тобто короткий вітальний виступ першої особи від імені приймаючої сторони та виступ у відповідь гостя. Тост — надзвичайно своєрідний, неформальний політико-дипло­матичний жанр. Його, поряд із основним політичним змістом, як правило, супроводжують гумор, дотепний, витон­чений жарт. Тости публікуються частково або повністю у пресі.

   Одним із видів дипломатичних документів, які часто з'являються у пресі, є телеграми. В інструкціях щодо ведення дипломатичного листування такий вид дипломатичних документів не згадується, хоча за всіма своїми ознаками він теж підпадає під поняття «дипломатичне листування». Тим більше, що з розвитком телеграфу і радіо цей вид дипло­матичних документів набув неабиякого поширення. Телегра­ма може бути вітальною, з нагоди, скажімо, національного свята чи обрання на пост президента, може бути виявом співчуття у зв'язку із значною трагедією тощо. Як правило, на телеграми дають відповіді. Тексти телеграм, незважаючи на обмеженість обсягу, містять у собі значний політичний зміст.

         Підсумовуючи все сказане вище, можна зробити висно­вок, що дипломатичне листування є надзвичайно важливою складовою усього комплексу дипломатичної практики. По­при свою очевидну канонічність і традиціоналізм, нині воно має тенденцію до певного оновлення та модифікації.