40. Дейтонський процес.

До середини 1995 р. жоден з міжнародних планів не був сприйнятий одностайно позитивно всіма конфліктуючими сторонами. Світове співтовариство вело пошуки нестандартного виходу з цієї, як здавалося, безвихідної ситуації. Останньою спробою владнати відносини між етносами у Боснії та Герцеговині можна вважати угоди, які було досягнуто між представниками боснійських мусульман, хорватів та сербів, а також Республіки Хорватія, СРЮ за участі наглядачів з Німеччини, США, Франції, Росії, Великої Британії, Європейського Союзу (ці зустрічі відбулися у США поблизу м. Дейтон у штаті Огайо). Передусім із 5 жовтня 1995 р. сторони погодилися на припинення вогню.

Війна в Боснії та Герцеговині дорого коштувала населенню. За роки війни в республіці загинуло близько 180 тис. людей, із них, як вважається, 90 % цивільних. Від 2 до 2,5 млн жителів залишили свої оселі — 800 тис. мусульман зі Східної Герцеговини, Краіни та Східної Боснії, 800 тис. сербів із Західної Герцеговини, Центральної та Західної Боснії, 500 тис. хорватів із Центральної Боснії.

Дейтонські переговори, які велися протягом цілого місяця, закінчилися досягненням домовленостей між ворогуючими сторонами, і 21 листопада 1995 р. їхній текст був парафований головами всіх делегацій. Підписання остаточно підготовлених документів мало відбутися в Європі.

14 грудня 1995 р. у Парижі, в Єлисейському палаці, було оформлено остаточну угоду про врегулювання балканської кризи, що її виробили сторони в Дейтоні. Угоду підписали Голова Президії Боснії та Герцеговини Алія Ізетбегович, Президент Сербії Слободан Мілошевич і Президент Хорватії Франьо Туджман. Свої підписи на тексті угоди також поставили керівники держав—гарантів виконання її положень: президенти США, Франції та прем'єр-міністр Великої Британії. Угодою передбачається, що Боснія та Герцеговина залишиться єдиною державою з повним визнанням її суверенітету й територіальної недоторканності у міжнародне визнаних кордонах. Держава складатиметься з двох рівноправних частин: Федерації Боснії та Герцеговини (мусульмани та хорвати) й сербської частини, які разом становлять єдине ціле. Центральні керівні органи всієї держави матимуть такі спільні сфери відповідальності: зовнішня політика, зовнішня торгівля, митна політика, міграція, грошова політика, міжнародне право, комунікації та транспортне сполучення, фінансування урядових заходів та обов'язків. Решта питань перебувають у компетенції кожної частини держави окремо. Визначено, що існуватимуть такі спільні державні органи:

Президія з трьох членів (мусульманин, серб і хорват). Передбачена ротація на посаді Голови Президії, в той час коли інші два члени займають посади заступників Голови. Президія належить до виконавчої гілки влади;

Парламент, що складається з двох палат — Палати Представників (42 місця) та Палати Націй (15 депутатів). Вибори до Парламенту Боснії та Герцеговини відбулися 14 вересня 1996 р. на всій території держави, причому біженці й ті, що вигнані примусово, мали право голосу на виборчих дільницях там, де вони мешкали до початку конфлікту;

Рада міністрів (уряд), як і Президія Боснії та Герцеговини, має статус виконавчої влади і несе відповідальність із питань, які перебувають у спільній компетенції усіх трьох сторін;

Конституційний суд складається з дев'яти членів, з яких трьох призначає Європейський суд із прав людини, чотирьох — Федерація біг і двох — сербська сторона;

Центральний банк керує єдиною грошово-фінансовою системою. На всій території Боснії та Герцеговини в обігу має бути єдина валюта.

Крім рішень щодо Боснії та Герцеговини, Дейтонські документи передбачають перебування військ IFOR (Міжнародні сили з підтримання миру) у Боснії та Герцеговині і в Хорватії з метою контролю за дотриманням ворогуючими сторонами умов припинення вогню та процесів мирного врегулювання.

Угодами передбачалося провести низку заходів щодо відновлення хорватсько-сербського діалогу, взаємного визнання між Республікою Хорватія та Союзною Республікою Югославія та на цьому фоні вирішити питання про реінтеграцію території Східної Славонії до складу Хорватії. Внаслідок переговорів між керівниками СРЮ та Хорватії 24 серпня 1996 р. відбувся візит віце-прем'єр-міністра та міністра закордонних справ Республіки Хорватія Мате Гранича до Белграда, під час якого він разом з міністром закордонних справ СРЮ Мілутиновичем підписав угоду про взаємне визнання між СРЮ та Республікою Хорватія в їхніх кордонах. Сторони також домовилися вирішити питання про осіб, що вважаються зниклими безвісти. 9 вересня 1996 р. СРЮ та Республіка Хорватія встановили між собою дипломатичні стосунки в повному обсязі.

Важкою проблемою для світового співтовариства стало притягнення до відповідальності через міжнародний трибунал у Гаазі воєнних злочинців, які є серед усіх трьох етносів Боснії та Герцеговини.

Стосовно Зовнішнього фактора у виникненні югославського конфлікту слід зазначити, що він був істотним, але не визначальним. При розгляді цієї проблеми не варто вважати, що “конфлікт закінчиться наступного дня після того, як у ньому перестануть брати участь зовнішні сили”. Іноземний фактор не був вирішальним у розвитку внутрішньополітичної ситуації в Югославії, де склалися головні передумови конфлікту між народами. Суперечності, що призвели до розпаду країни, були об'єктивним наслідком глибоких історичних процесів. Проте безперечним є вплив зовнішнього чинника на зміни в сучасній ситуації чи на її суттєву корекцію. Кожна сторона конфлікту має свої орієнтири на міжнародній арені.

Розпад СФРЮ був логічним результатом насамперед внутрішніх процесів у федерації. Можливість формування незалежних національних держав стала свідченням якісно нової міжнародної ситуації, коли склалися умови для вирішення національного питання на основі волевиявлення народів.