За
Словенією та Хорватією восени 1991 р. незалежність здобула і Македонія:
референдум 8 вересня продемонстрував, що 95% учасників голосування виступають
за вихід із югославської федерації, а 17 вересня збори Республіки Македонія
ухвалили Декларацію про суверенітет. Причому Македонія стала єдиною республікою
колишньої СФРЮ, відокремлення котрої відбулося мирним шляхом: навесні 1992 р.
частини ЮНА були виведені з її території без кровопролиття. Проте республіка
зіткнулася з не менш важливою й складною проблемою її міжнародного визнання.
Хоча, згідно висновків арбітражної комісії ЄЕС, Македонія відповідала всім
критеріям для цього, Греція шляхом використання права вето вперто чинила опір.
Ще до
референдуму про незалежність Афіни категорично виступили проти назви
республіки, що повторювала найменування північної грецької провінції, а також
рішуче заперечувати проти державної символіки сусідньої країни - зірки Вергіна,
поява котрої відноситься до часів Філіпа II та Олександра Македонського (сонячний диск з 16-ма стріловидними променями
на червоному тлі). Під тиском Греції македонський парламент на початку 1992
року навіть змушений був прийняти дві поправки до конституції держави,
підтвердивши відсутність територіальних претензій до сусідніх країн, а також
намірів втручатися в їхні внутрішні справи. Проте теза про захист статусу і
прав македонського населення поза межами республіки та сприяння його
культурно-національному розвитку, що викликала особливе несприйняття Греції,
залишилася.
Врешті-решт
2 травня 1992р. ЄЕС погодилася визнати Македонію тільки в тому випадку, якщо
буде знайдена прийнятна для всіх назва, однак Скоп'є, підтвердивши відсутність
територіальних претензій до будь-кого, категорично відхилило вимогу
перейменування країни. На багатотисячному мітингу 12 липня 1992р. в столиці
була ухвалена резолюціяіз закликом до міжнародного співтовариства про визнання
Македонії під її історичною назвою.
Важливим
кроком у подоланні міжнародної ізоляції республіки стало прийняття її до ООН у
квітні 1993р. як "Колишньої югославської республіки Македонія".
Президент Кіро Глігоров тоді рішуче висловився проти ідеї С.Мілошевича щодо
створення конфедерації православних Сербії, Чорногорії, Греції й Македонії з приєднанням
до неї згодом Болгарії та Румунії. Для уникнення провокацій і поширення
збройного конфлікту на територію КЮРМ у вересні 1992р. в Скоп'є була розгорнута
місія РБСЄ, а на кордонах із СРЮ 1 липня 1993 р. розташовані "блакитні
шоломи" ООН.
Тим
часом тривала суперечка між Афінами і Скоп'є, яка через герб, прапор і
Конституцію переросла в економічне ембарго, проголошене греками в
односторонньому порядку з 16 лютого 1994р. Європейський суд у Гаазі,
розглянувши скаргу КЮРМ, що опинилася в критичному стані, засудив сваволю
грецької влади, але відмовився ухвалити рішення, котре зобов'язувало б Афіни
зняти торгову блокаду кордону з Македонією. Лише в середині вересня 1995 р. за
посередництва заступника держсекретаря США Ричарда Холбрука вдалося знайти
компромісне рішення: КЮРМ вносила додаткові поправки до Конституції, змінювала
державну символіку на 8-променеве сонце, а Греція зобов'язувалася у місячний
термін зняти своє економічне ембарго і вето на прийняття Македонії до Ради
Європи. Сторони домовилися відкрити бюро для зв'язків у столицях обох держав у
якості першого кроку до відкриття посольств та встановлення дипломатичних
відносин у повному обсязі.
Питання
ж про назву молодої балканської країни стало предметом спеціальних переговорів
під егідою ООН. Проте воно, на жаль, і до цього часу не розв'язане, хоча в
1997 р. Греція вийшла на 3-є місце серед зовнішньоторговельних партнерів
Македонії.
Досить
складними виявилися відносини Скоп' є й з іншими сусідами - Болгарією та
Албанією. Болгарія, першою визнавши незалежність Македонії 15 січня 1992р.,
відмовилася визнати існування окремої македонської нації, вважаючи слов'янське
населення цієї країни етнічними болгарами. Взаємна недовіра, що залишилася з
часів тітовської Югославії та живковської Болгарії, заважає встановленню дійсно
добросусідських відносин між двома державами. З одного боку, після проголошення
грецького ембарго, Софія відкрила для Скоп'є "східний коридор" до
чорноморських портів Бургасі Варна, рятуючи західну сусідку від неминучого
економічного колапсу, з іншого, - підготовлені 1995 р. до підписання 23 угоди
так і не були укладені через небажання Софії визнати їх тексти ідентичними
двома мовами - болгарською та македонською. Остання продовжує вважатися
офіційною Софією діалектом болгарської мови, а нечисленним носіям македонської
національної свідомості в Болгарії, об'єднаним в організацію
"Ілінден", відмовляють у реєстрації. У Македонії ж, побоюючись
болгарського "верховизму", чинять утиски проболгарським Партії прав
людини і Внутрішній Македонській Революційній Організації - тактовинській.
Не
менше проблем накопичилось і в албано-македонських стосунках: неофіційну
підтримку з боку Тирани має ідея створення в Західній Македонії, заселеній
албанцями, республіки Ілірида, котра в майбутньому могла б об'єднатися з Косово
як перший крок до утворення "Великої Албанії". Виступаючи перед Радою
Європив травні 1992р., албанський президент Салі Бериша висловився за створення
албанського кантону в трьох районах сусідньої республіки, де, на його думку,
албанське населення сягнуло 90%.
Політичні
партії, що репрезентують інтереси етнічних албанців (23% населення країни) у
македонському парламенті, борються за визнання їх конституційною нацією, а не
етнічною меншиною, надання албанській мові статусу другої офщійноїй,
відповідно, створення конфедеративної держави. Перша серйозна конфронтація між
державою і півмільйонною албанською національною меншиною сталася взимку
1994-1995рр. з приводу самочинної спроби відкритгя Албанського університету в
м.Тетово, де слов'яни становили не більше третини населення. Хоча до відкритої
війни за боснійським чи косовським варіантом справа не дійшла, напруга в районі
компактного проживання атбанців-мусульман продовжувача зберігатися.
Тимчасово
зняти її допомогли американські дипломати, за посередництвом котрих вдалося
досягнути компромісу. Македонська влада взяла на себе зобов'язання відкрити
албанський факультет у тетовській педагогічній академії, дозволити навчання
албанців рідною мовою у середніх школах, а закон про місцеве самоврядування
(листопад 1995р.) гарантував використання в 11 громадах із 123-х офіційною
мовою албанську, а в 2-х - турецьку. Після цього Албанія зняла свої заперечення
щодо вступу КЮРМ до ОБСЄ. Але під час громадянської війни 1997р. в Албаніі та
Косовської кризи 1998-1999 рр. внутрішні албансько-македонські суперечності
знову загострилися.
Складне
геополітичне становище Македонії визначило загальну концепцію регіональної
політики державного керівництва як "рівної віддаленості" від усіх
сусідів, що вважається гарантом захисту національних інтересів та існування
македонської нації. Македонська дипломатія в ООН висунула ідею європеїзації
Балкан, що передбачала нормалізацію міждержавних відносин і перетворення
півострова в стабільну зону миру та співпраці до 2000 р. В грудні 1995 р.
Генеральна асамблея ООН ухвалила відповідну резолюцію, що рекомендувала
балканським державам періодично звітувати перед генеральним секретарем ООН щодо
розвитку добросусідських відносин та вжиття превентивних заходів проти
рецидивів "батканізації".
Але внаслідок
проблем, пов 'язаних із назвою республіки, президент Македонії К.Глігоров
лишена початку листопада 1997 р. отримав можливість взяти участь у першій
загальнобалканській зустрічі у верхах на Кріті. А в квітні попереднього року
відбулася нормалізація македонсько-югославських відносин, коли Белград визнав
державну спадкоємність Республіки Македонія з 1944р.,а та-державну
спадкоємність СРЮ з 1918р.
В
якості ж стратегічних партнерів Скоп'є обрав США і НАТО, котрих, у свою чергу,
привертає геополітичне становище маленької балканськоїкраїни. У листопаді 1994
року був підписаний Меморандум про македонсько-американське військове
співробітництво, через рік країна приєдналася до програми ПЗМ. Американські
військові фахівці допомагають формувати македонські національні збройні сили й
прикордонні війська, спираючись на стандарти НАТО.
Складніше,
з вищезгаданих причин, розвивалися відносини Македонії з ЄС, лише після
тривалихі важких переговорів у червні 1996 р. вони підписали угоду- про
економічне і технічне співробітництво та продовження політичного Діалогу,
причому в тексті македонською мовою було записано "Республіка
Македонія", а в тому, що лишився в Брюсселі, - КЮРМ. Цим прецедентом
згодом часто користувалася македонська дипломатія, зокрема, при підписанні в 1997р.
договору з ЄАВТ. Всього ж на поч. 1998р. Македонію визнало 99 держав, причому
більше половини - під її конституційною назвою.