22. Етапи японо-радянських переговорів.

 

Глибинні причини суперечливого характеру японо-радянських відносин після другої світової вій­ни зумовлені складним комплексом історичних, ідеологічних, політичних та міжнародних факторів. Під­писання в 1951 р. японо-американського Договору без­пеки, який фактично розглядав Радянський Союз як потенційного воєнного супротивника, визначило антира-дянську спрямованість зовнішньополітичного курсу Япо­нії. У зв'язку з втягненням Японії у військово-політичну стратегію Вашингтона зростання напруженості в радянсь­ко-американських відносинах майже автоматично спри­чиняло посилення антирадянських тенденцій у японській зовнішній політиці.

Дипломатичні відносини Японії й СРСР залишалися перерваними з серпня 1945 до жовтня 1956 р. Уряд С. Иосіда проводив проамериканську політику. Всупереч національним інтересам країни цей уряд ухилявся від нормалізації відносин з Радянським Союзом і чинив опір розвитку з ним економічних та торговельних зв'язків.

Така політика уряду С. Иосіда піддавалася різкій критиці не тільки з боку опозиції, а й усередині самої Ліберальної партії, лідером якої він був. На виборах 1954 р. ліберали зазнали поразки, і 7 грудня кабінет С. Иосіда пішов у відставку. Новий кабінет Демократичної партії на чолі з Хатояма виступав за проведення більш незалежної від США політики, за нормалізацію відносин із СРСР та іншими соціалістичними країнами, що й сприяло пере­мозі Демократичної партії на виборах. У січні 1955 р. І. Хатояма заявив, що Токіо слід взяти на себе ініціативу й запропонувати Москві нормалізувати відносини, на­самперед припинивши стан війни між Японією і СРСР.

Противники нормалізації відносин із СРСР наголо­шували на територіальному питанні: Південний Сахалін та Курильські острови — Хабомаї, Шикотан, Ітуруп та Кунашир — були передані СРСР після капітуляції Японії, їх підтримували США, які намагались ізолювати Японію від соціалістичних країн і попереджали, що лінія Японії на розширення економічних зв'язків з СРСР «може стати перешкодою для здійснення програми допомоги Японії, що розроблялась урядом США».

Враховуючи зміну міжнародної обстановки на Далеко­му Сході у зв'язку з припиненням війни в Кореї та Індокитаї, СРСР здійснив активні кроки для встановлен­ня контактів з Японією. Він постійно підкреслював ба­жання жити з нею в мирі й дружбі, необхідність при­пинення стану війни, встановлення нормальних дипло­матичних відносин. З червня 1955 р. в Лондоні розпо­чались японо-радянські переговори, перші місяці яких виявились безплідними. Попередньою умовою віднов­лення відносин і укладення мирного договору японська сторона висунула задоволення територіальних претензій Японії, а саме: повернення їй Курильських островів і Південного Сахаліну, репатріацію засуджених у Радянсь­кому Союзі військовополонених тощо.

Радянська делегація запропонувала проект мирного договору, виявивши готовність задовольнити деякі японські побажання, в тому числі територіальні. Врахову­ючи, що острови Малого Курильського пасма Хамобаї й Шикотан розташовані поблизу японського острова Хок-кайдо, СРСР погоджувався передати їх Японії. Проте радянські пропозиції не були відповідним чином оцінені японською стороною, її представник на японо-радянських переговорах наполягав на переданні Японії, окрім островів Хамобаї й Шикотан, також островів Кунашир і Ітуруп. Крім того, питання про статус двох останніх Курильських островів і південної частини Сахаліну япон­ці пропонували передати на розгляд міжнародної конфе­ренції.

В березні 1956 р. з ініціативи Японії переговори були перервані. В їхньому ході сторони погодили статтю дого­вору щодо необхідності укладення угоди про регулюван­ня й обмеження вилову лососевих у північно-західній частині Тихого океану. Під тиском японських рибо­промисловців японський уряд запропонував розпочати двосторонні японо-радянські переговори про укладання угоди з питань риболовства. Ці переговори проходили в Москві з 29 квітня по 14 травня 1956 р. і завершились підписанням Конвенції про риболовство й Угоди про надан­ня допомоги людям, що потерпають у морі. В ході цих переговорів була досягнута домовленість відновити пере­говори про нормалізацію радянсько-японських відносин не пізніше 31 липня 1956 р.

Проте й після відновлення 31 липня 1956 р. в Москві двосторонніх переговорів японський міністр закордонних справ М. Сігеміцу обстоював повернення Японії всіх островів. Радянський уряд не змінив своєї позиції. М. Сі­геміцу висловився за тимчасове припинення переговорів, порекомендувавши японському урядові піти на укладан­ня мирного договору на запропонованих Радянським Со­юзом умовах.

Такий поворот подій викликав роздратування Ва­шингтона. Він офіційно попередив Токіо, що в разі ви­знання Японією за мирним договором із СРСР Пів­денного Сахаліну й Курильських островів володіннями Радянського Союзу США на основі ст. 26 Сан-Фран-циського договору вимагатимуть «аналогічних переваг». Мова йшла про довічне збереження за США островів Окінава та Бонін (Огасавара). У вересні 1956 р. держде­партамент США опублікував ноту, в якій заявив, що «острови Ітуруп і Кунашир (поряд з Хабомаї й Шикота-ном, які є частиною Хоккайдо) завжди були складовою частиною Японії й мають по справедливості належати Японії». Посол Аллісон отримав доручення не допустити успішного завершення японо-радянських переговорів.

Загроза зриву переговорів стала реальністю. Японська громадськість вимагала, щоб уряд розпочав безпосередні переговори з СРСР і з'ясував можливість урегулювання відносин між двома країнами без підписання мирного договору за умови, що територіальне питання стане пред­метом наступних переговорів. У жовтні 1956 р. в Москву прибула японська урядова делегація на чолі з І. Хатояма. Переговори на найвищому рівні (13—19 жовтня) завер­шились успішно, і 19 жовтня 1956 р. була підписана спільна радянсько-японська декларація, яка передбачала:

·        припинення стану війни, відновлення миру та добро­сусідських дружніх відносин;

·        відновлення дипломатичних і консульських відносин;

·        підтримку прохання Японії про вступ до ООН;

·        репатріацію всіх засуджених японських військово­полонених;

·        відмову від репараційних претензій;

·        проведення переговорів про укладення мирного дого­вору.

СРСР погодився на повернення Японії островів Ха­мобаї й Шикотан після укладення мирного договору. З підписанням декларації набрали чинності Конвенція про риболовство й Угода про надання допомоги людям, що потерпають у морі. Було підписано також ряд протоколів, зокрема про торгівлю й режим найбільшого сприяння.

Декларація заклала підвалини для успішного розвитку японо-радянських відносин. На думку багатьох політоло­гів і японознавців, це був тріумф уряду І. Хатояма. Нор­малізація відносин із СРСР забезпечувала Японії можли­вість проведення більш незалежної зовнішньої політики, сприяла зростанню її авторитету й престижу на між­народній арені. 18 грудня 1956 р. вона була прийнята до ООН, у лютому 1957 р. нормалізувала відносини з Поль­щею і Чехословаччиною, а згодом з Угорщиною, Бол­гарією та Румунією.

Японо-радянські відносини розвивалися на основі принципів мирного співіснування. Хоча після відставки в грудні 1956 р. уряду І. Хатояма й приходу до влади уряду Н. Кісі розвиток цих відносин дещо загальмувався, ділові зв'язки вже ніколи не припинялися. Проте відносини з СРСР не були повністю врегульовані, переговори про Укладання мирного договору виявилися перерваними на­довго.